Маю дорогі для мене спогади посиденьок в гостях у друзів, коли наші хлопчики були ще малі. Дорослі спілкувались до опівночі, в той час як мої діти, втомлені від ігор, згорнувшись клубочком, засинали на дивані або кріслах. Коли наставав час їхати додому, я брав на руки своїх хлопчиків, ніс їх до машини і обережно клав на заднє сидіння. Після приїзду я знову брав їх на руки, клав на ліжко, цілував і вимикав світло. Вранці вони прокидались, але вже дома.

Ці спогади стали для мене глибокою метафорою тієї “ночі сну”, в якій знаходяться “покійні через Ісуса” (1 Сол. 4:14). Ми “заснемо”… і прокинемося у вічній домівці, де отримаємо цілковите зцілення від тієї втоми, якою відзначене наше земне життя.

А нещодавно я прочитав один старозавітний текст, що дуже мене здивував. Йдеться про заключний уривок Повторення Закону, в якому написано: “ І впокоївся там Мойсей… у моавському краї на приказ Господа” (Повт. 34:5). Єврейський текст буквально означає: “Мойсей впокоївся… з вустами Господа”, що стародавні рабини перекладали як “з поцілунком Господа”.

Ви вважаєте надмірним польотом фантазії картину, як Бог схиляється над нами, щоб в останню нашу “земну ніч” ніжно “вкласти нас спати й поцілувати на ніч”? Тоді зважте на красномовний вислів Джона Донне: “Одна коротка ніч – і настане вічне пробудження”.