Мій батько так добре орієнтувався на автошляхах, що я аж заздрив йому. Він інстинктивно знав, де північ, південь, захід та схід. Здавалося, це відчуття у нього від самого народження. Батько ніколи не помилявся… до тієї нещасливої ночі, коли він заблукав.
Він та моя мама були в незнайомому місті на якійсь події і виїхали звідти вже затемна. Батько був упевнений, що знає шлях до головного шосе, але повернув у хибному напрямку і зрештою дуже засмутився. Моя мати почала переконувати його: “Я знаю, це важко, але запитай по телефону про напрямок. Це нормально”.
І ось тоді, вперше в житті – наскільки я пам’ятаю – мій 76-річний татко запитав про дорогу. По телефону.
Давид був людиною з великим життєвим досвідом. Але його псалми вказують, що він інколи почувався заблуканим духовно та емоційно. Псалом 143 відображає один із таких моментів. Серце великого царя було охоплене тривогою (Пс. 143:4). Він потрапив у біду (Пс. 143:11). Тому він зробив паузу у своїх діях і почав молитись: “Повідом Ти мене про дорогу, якою я маю ходити” (Пс. 143:8). Давид гукав прямо до Господа: “Бо до Тебе підношу я душу свою!” (Пс. 143:8).
Якщо навіть “муж за серцем Бога” (1 Сам. 13:14) час від часу втрачав духовні орієнтири, тим більше ми потребуємо звертатися до Бога з проханням спрямовувати нас.
