Це не рідкість, коли під час подорожі хтось починає запитувати: “Ми вже приїхали?” або “Скільки ще їхати?” Хто не чув, як ці питання зриваються з вуст дітей або дорослих, що дуже хочуть дістатися місця призначення? Але подібні питання схильні озвучувати люди будь-якого віку, що втомилися від життєвих проблем, яким, здається, нема кінця й краю.

Псалом 13 описує подібну ситуацію з Давидом. Почуваючись забутим, полишеним та розбитим, він чотири рази у перших віршах запитує Бога: “Доки?” У третьому вірші він запитує: “Як довго я буду складати в душі своїй болі, у серці своїм − щодня смуток?” (Пс. 13:3). Очевидно, що подібні псалми, які містять плач, дають дозвіл на те, щоб приходити до Господа для поклоніння зі своїми наболілими питаннями. Зрештою, кому нам, як не Богу, виливати душу у тривалі періоди смутку та втоми? Ми можемо приносити до Господа свої проблеми зі здоров’ям, своє горе, непослух своїх дітей і зруйновані відносини.

Наші питання не означають припинення поклоніння. Суверенний Небесний Отець заохочує нас приносити до Нього сповнені тривог питання. І, можливо, у свій час наші питання перетворяться на прохання та вираження довіри й хвали Господу, як це було з царем Давидом (Пс. 13:3-6).