Одного зимового дня мої діти почали вмовляти мене дозволити їм покататися на санках. Температура була дуже низькою, за вікном літали сніжинки. Я подумала трохи й дозволила. Але попросила їх добре укутатися, бути разом і повернутися через 15 хвилин.
Керуючись любов’ю, я встановила ці правила для того, щоб мої діти не простудилися. Думаю, що псалміст також розумів добрі наміри Бога, коли записав ці два вірші разом, що здаються суперечливими: “Буду держатися завжди Закону Твого” і “Буду ходити в широкості, бо наказів Твоїх я шукаю” (Пс. 119:44-45). Виходить, що автор поєднує свободу з духовним послухом закону!
Слідування Божим вказівкам дозволяє нам уникати наслідків тих вчинків, про які б ми пізніше шкодували. Бог не бажає контролювати нас за допомогою численних вказівок та заборон. Натомість, встановлюючи для нас правила, Він являє цим Свою любов.
Дивлячись як мої діти катались на санках, злітаючи з верхівки пагорба донизу, я раділа, чуючи їхній сміх, і милувалась їхніми рожевими щічками. Вони були вільними в межах встановлених мною правил. Цей дивний парадокс присутній і в наших відносинах з Богом. Він і спонукає нас сказати разом із псалмістом: “Провадь мене стежкою Твоїх заповідей, бо в ній я знайшов уподобу” (Пс. 119:35).
