Декілька років тому я вчився кататися на лижах. Одного разу я спускався за своїм сином Джошем по пологому на вигляд схилу. Дивлячись на сина, я не помітив найстрімкішого пагорка, тому безконтрольно понісся вниз по схилу. Звичайно, я впав.

Псалом 141 показує, як легко ми можемо послизнутися на схилі гріха. Одним зі способів залишатися пильними на цих схилах є молитва. “Не дай нахилятися серцю моєму до речі лихої” (в. 4). Це прохання, яке майже точно повторює Молитву Господню: “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого” (Мт. 6:13). Бог у Своїй доброті чує і відповідає на таку молитву.

У цьому псалмі я бачу ще одного провідника благодаті – вірного друга. “Як праведний вразить мене, – то це милість, а докорить мені, – це олива на голову, її не відкине моя голова” (Пс. 141:5). Спокуси підступні. Ми не завжди усвідомлюємо, що йдемо хибним шляхом. Допомогти усвідомити це може справжній друг. “Побої коханого вірність показують” (Пр. 27:6). Важко сприйняти докір, однак, якщо ми вважаємо його виявом “доброти”, він може повернути нас на шлях покірності.

Будемо відкриті істині від вірного друга і покладаймося в молитві на Бога.