“Я просто хочу, аби люди пам’ятали про мене через сто років”, – сказав сценарист Род Серлінг у 1975 році. Будучи творцем телесеріалу “Сутінкова зона”, Серлінг хотів, щоб люди казали про нього: “Він був письменником”. Більшість із нас поділяє бажання Серлінга залишити спадщину – те, що дає нашому життю відчуття значущості й довговічності.

Історія Йова показує чоловіка, який намагається віднайти сенс у швидкоплинному житті. В одну мить у нього забрали не лише майно, але і найдорогоцінніше – його дітей. Друзі сказали, що він заслуговує на таку долю. Тоді Йов вигукнув: “О, коли б записати слова мої, о, коли б були в книжці вони позазначувані, коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані!” (Йов 19:23-24).

Слова Йова дійсно були “в скелі навіки… витесані”. Вони містяться в Біблії. Однак Йов потребував чогось більшого в житті, ніж просто залишити спадщину. Він віднайшов це у Божому характері. “Та я знаю, що мій Викупитель живий, – заявив Йов, – і останнього дня Він підійме із пороху” (Йов 19:25). Це усвідомлення сповнило його належним бажанням. “Сам я побачу Його, – сказав Йов. – Тануть нирки мої в моїм нутрі!” (в. 27).

Зрештою Йов не знайшов те, що очікував. Він знайшов значно більше – Джерело будь-якого сенсу і довговічності (Йов 42:1-6).