Кожної осені болотяна черепаха, відчуваючи наближення зими, пірнає на дно водойми і заривається в мул. Вона ховає голову й кінцівки під панцир і завмирає. Її серцебиття сповільнюється. Температура тіла знижується, залишаючись трохи вище нуля. Черепаха перестає дихати і чекає. Вона залишається заритою шість місяців. Її тіло виділяє кальцій з кісток у кров, тому черепаха навіть починає повільно втрачати свою форму.
Однак з початком відлиги черепаха випливе і знову почне дихати. Її кістки відновляться і вона відчуватиме сонячне тепло на своєму різнокольоровому панцирі.
Я згадую про черепаху, коли читаю слова псалмоспівця про його сподівання на Бога. Перебуваючи в “згубній ямі… багна болотистого”, псалмоспівець кличе до Бога. Господь чує його благання, витягує і ставить на твердому місці (Пс. 39:3). В знак вдячності автор вигукує: “За мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець – то Ти, Боже мій, – не спізняйся!” (Пс. 39:18).
Можливо, вам здається, що ви вже цілу вічність чекаєте на зміни, на новий напрям в кар’єрі, на відновлення стосунків, на силу волі подолати погану звичку або на порятунок від складної ситуації. Болотяна черепаха і псалмоспівець нагадують нам про необхідність довіряти Богу. Він чує і врятує.
