Одного січневого ранку я прокинулась, очікуючи побачити такий самий похмурий зимовий пейзаж, який зустрічав мене вже кілька тижнів поспіль: бліду траву, що видніється крізь товщі снігу, сіре небо і скелетоподібні дерева. Однак за ніч трапилось щось незвичайне. Мороз вкрив усе льодовим кришталем. Неживий і гнітючий пейзаж перетворився на прекрасну картину, яка виблискувала на сонці й засліплювала мене.

Іноді ми сприймаємо проблеми без необхідної для віри уяви. Ми кожного ранку очікуємо відчути біль, страх і відчай, втрачаючи можливість побачити щось інше. Ми не сподіваємось на відновлення, зростання або перемогу через Божу силу. Однак в Біблії сказано, що Господь Бог допомагає нам у важкі часи. Він лікує розбиті серця і звільняє людей від рабства. Господь утішає скорботних, даючи їм “замість попелу… оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа” (Іс. 61:3).

Він не просто хоче підбадьорити нас, коли у нас є проблеми. Він Сам є нашою надією під час труднощів. Навіть якщо ми мусимо чекати на остаточний порятунок в небесах, з нами перебуває Бог, підбадьорюючи нас і часто відкриваючи нам Себе. Постараймося у нашій життєвій подорожі зрозуміти слова Августина: “У своїй найглибшій рані я побачив Твою славу, і вона мене засліпила”.