“Мені здалося, що я торкнулася дроту під напругою”, – сказала професор Холлі Ордвей, змальовуючи свою реакцію на величну поему Джона Донна “Благочестивий сонет, 14”. “У цій поезії щось відбувається, – розмірковувала вона. – Цікаво, що саме”. Ордвей згадує це, як момент, у який її колишній атеїстичний світогляд допустив імовірність існування надприродного. Зрештою вона повірила у трансформуючу дійсність воскреслого Христа.

Торкнутися дроту під напругою. Саме так мали почувати себе Петро, Яків та Іван, коли Ісус узяв їх на гірську вершину, де вони стали свідками дивовижного перетворення. Одежа Христа “стала… осяйна, дуже біла, як сніг” (Мр. 9:3), і біля Нього з’явилися Ілля та Мойсей. Ця подія нині відома як преображення Господнє.

Спускаючись з гори, Ісус наказав учням нікому не казати про побачене, допоки Він не воскресне (в. 9). Однак вони навіть не розуміли, що Він мав на увазі , кажучи “воскреснути з мертвих” (в. 10).

Проте досвід з воскреслим Господом повністю змінив їхні життя. Наприкінці свого життя Петро назвав преображення Христа часом, коли учні вперше стали “самовидцями Його величі” (2 Петр. 1:16).

Відчуваючи силу Ісуса, ми, подібно до професора Ордвей та учнів, торкаємося “дроту під напругою”. Тут щось відбувається. До нас звертається живий Христос.