“Ми їдемо у відпустку!” – із запалом промовила моя дружина нашому трирічному внуку Остіну, коли ми від’їхали від дому. Маленький Остін замислено подивився на неї і відповів: “Я не їду у відпустку. Я їду на місію!”

Не знаю, де наш внук почув цей вислів, але його слова змусили мене задуматися. Їдучи у відпустку, аби декілька днів відпочити, чи пам’ятаю я про те, що й досі маю “місію” щомиті жити з Богом і для Нього? Чи пам’ятаю я про необхідність служити Йому всіма своїми вчинками?

Апостол Павло заохочував віруючих, які жили в Римі, в столиці Римської імперії, до служіння Богу: “У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві” (Рим. 12:11). Головна думка цих закликів полягає в тому, що наше життя у Христі повинно бути наповненим цілеспрямованістю й ентузіазмом. Навіть одноманітні дні знаходять новий сенс, якщо ми з очікуванням дивимося на Бога і живемо заради Його цілей.

Сідаючи на літак, я молився: “Господи, я – Твій. Будь ласка, допоможи не упустити нічого з того, що Ти призначив мені зробити під час цієї подорожі”.

Кожен наш день є місією вічного значення!