Один випадок після переїзду на нове місце навіяв мені почуття, що мені тут не раді. Знайшовши вільне місце в маленькій церкві, де мав того дня проповідувати мій чоловік, я з подивом почула від непривітного похилого чоловіка: “Пересядьте далі”. Його дружина, перепрошуючи, пояснила, що я зайняла місце, на якому вони завжди сидять. Пізніше я дізналася, що парафіяни орендують свої місця, збираючи таким чином гроші для церкви і гарантуючи, що ніхто не займе чуже місце. Такий менталітет імовірно формувався десятиліттями.

Пізніше я розмірковувала над Божими настановами для ізраїльтян вітати чужинців, на відміну від культурних звичаїв, з якими я зіткнулася. Запроваджуючи закони, які б посприяли процвітанню Божого народу, Господь нагадав про необхідність виявляти гостинність до чужинців, тому що вони також колись були чужинцями (Лев. 19:34). Ізраїльтяни мали не лише виявляти доброту до чужинців (в. 33), але і любити їх, як самих себе (в. 34). Бог врятував їх від єгипетської неволі, дарувавши їм домівку в краю, “що тече молоком та медом” (Вих. 3:17). Він очікував від Свого народу прояву любові до тих, хто у них також оселиться.

Зустрівши чужинців з інших країн, будемо просити Бога показати, які культурні звичаї заважають нам виявляти до них Його любов.