Колись під час літньої біблійної школи церква, яку відвідував Кен, вирішила привести на заняття в якості ілюстрації для біблійної історії живих тварин. Коли Кен прийшов допомогти, його попросили привести вівцю. Він мусив на мотузку тягти вівцю до церковного спортзалу. Однак упродовж тижня вівця стала менше пручатися. В кінці тижня потреби в мотузку взагалі не було. Кен просто кликав вівцю, і вона йшла за ним, знаючи, що може йому довіряти.

У Новому Завіті Ісус порівнює Себе з пастирем, кажучи, що Його народ, Його вівці, будуть за Ним іти, бо знають Його голос (Ів. 10:4). Натомість від незнайомця чи злодія вони тікатимуть (в. 5). Ми, Божі діти, пізнаємо голос Пастиря через наші взаємини з Ним. Завдяки цьому ми бачимо Його характер і вчимося Йому довіряти.

Зростаючи в пізнанні та любові до Бога, ми розрізнятимемо Його голос і зможемо краще тікати від злодія, який “тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити” (в. 10). Ми будемо захищені від тих, хто намагається нас ввести в оману і віднадити від Бога. Голосу Пастиря ми можемо довіряти, Який, на відміну від лжевчителів, вестиме нас у безпечне місце.