“Там, де тече ріка” – це дивовижний роман Нормана Макліна про двох хлопчиків, які зростали на заході штату Монтана разом із батьком, пресвітеріанським служителем. Недільними ранками Норман і його брат Пол ходили до церкви, де слухали проповіді свого батька. Ввечері в неділю відбувалося інше богослужіння, і батько знову проповідував. Однак у періоди між цими двома служіннями хлопчики ходили з ним через пагорби та струмки, “поки він відновлювався між богослужіннями”. Батько навмисно усамітнювався, “аби відновити душу і сповнитися силами для вечірньої проповіді”.

У Євангеліях ми бачимо Ісуса, Який на пагорбах та в містах навчав багатьох людей і зціляв хворих та недужих, яких до Нього приносили. Уся ця діяльність узгоджувалася з Його місією: “знайти та спасти, що загинуло” (Лк. 19:10). Втім варто зазначити, що Він часто “відходив на місце самотнє” (Лк. 5:16). Цей час Ісус проводив у спілкуванні з Отцем, аби відновитися і повернутися до виконання Своєї місії.

У своєму вірному служінні варто пам’ятати, що Господь Ісус часто усамітнювався. Якщо цей звичай був важливий для Ісуса, наскільки важливішим він є для нас? Отже, регулярно проводьмо час з Отцем, Який може нас знову рясно наповнити силами.