“Дядьку Артуре, ви пам’ятаєте той день, коли повели мене до перукарні і супермаркету? Я тоді був одягнений у штани кольору хакі, синю клітчату сорочку, темно-синій светр, коричневі шкарпетки і коричневе взуття. То було в четвер 20 жовтня 2016 року”. Труднощі, пов’язані з аутизмом у мого племінника Джареда, компенсуються його феноменальною пам’яттю. Він навіть через багато років може згадати точні дні, дати та одяг, у який він тоді був одягнений.

Дивовижна пам’ять Джареда нагадує мені про всезнаючого люблячого Бога, Хранителя часу та вічності. Йому відомі всі подробиці, і Він не забуде ані Своїх обітниць, ані Свій народ. У вас були миті, коли ви задавалися питанням, чи не забув про вас Бог? Наприклад, коли інші, здавалося, були здоровіші, щасливіші, успішніші або кращі в чомусь?

Важкі обставини, у яких опинився Ізраїль, змусили його сказати: “Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув” (Іс. 49:14). Втім то була неправда. Боже співчуття і Його турбота перевершує любов, яку матері відчувають до своїх дітей (в. 15). Перед тим, як називати себе “покинутими” або “забутими”, згадайте, що Господь зробив для вас через Свого Сина Ісуса Христа. У Євангелії, яке несе прощення, Бог чітко сказав: “Я не забуду про тебе!” (в. 15).