Під час військового перевороту в країні батько Сема змушений був тікати, щоб врятувати своє життя. Через раптову втрату прибутків їхня родина більше не могла купувати ліки, завдяки яким брат Сема міг жити. Гніваючись на Бога, Сем думав: “Що ми зробили, аби це заслужити?”

Про їхні проблеми почув один віруючий. Маючи достатньо грошей, аби купити необхідні ліки, він придбав їх і віддав родині. Рятівний дар від незнайомця справив на родину велике враження. “Цієї неділі ми підемо до церкви цього чоловіка”, – сказала мати Сема. Його гнів почав вщухати. Через деякий час уся родина повірила в Господа Ісуса.

Пишучи, що сповідання віри в Христа має супроводжуватися побожним життям, Яків виділив потребу в турботі про інших. “Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, – пише Яків, – а хто-небудь із вас до них скаже: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте», та не дасть їм потрібного тілу, – що ж то поможе?” (Як. 2:15-16).

Наші вчинки відображають щирість нашої віри. Крім того, ці вчинки можуть вплинути на вибір віри інших людей. Наприклад, Сем став пастором і засновником церков. Чоловіка, який допоміг його родині, він називав “Тато Мейпс”. Той став для Сема духовним батьком, який показав їм любов Ісуса.