У стародавньому Римі була власна версія “євангелія”, доброї звістки. За словами поета Вергілія, Зевс, головний бог, призначив римлянам мати безмежне царство. Боги обрали Августа божественним сином і рятівником світу, оголосивши про початок епохи миру і процвітання.

Однак то була добра звістка не для всіх. Для багатьох то була неприємна дійсність під залізною рукою імператорського війська та його катів. Слава імперії будувалася на спинах поневолених людей, які служили на догоду своїм панам, не маючи ні прав, ні власності.

То був світ, у якому апостол Павло назвав себе рабом Ісуса Христа (Рим. 1:1). Господь Ісус. Як же Павло колись ненавидів це Ім’я! І як Сам Ісус Христос постраждав, аби стати Царем юдеїв і Спасителем світу.

Саме цю добру звістку апостол Павло роз’яснює в тексті свого Послання до римлян. Євангеліє – то “сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Рим. 1:16). О, як її потребували всі, хто страждав через правління кесаря! То була звістка про розіп’ятого і воскреслого Спасителя, Визволителя, Який підкорив Своїх ворогів, виявивши до них любов.