“Коли мій дідусь брав мене з собою на пляж, – згадувала Сандра, – він завжди знімав свій годинник і ховав його. Одного разу я поцікавилася, чому він це робить. Дідусь посміхнувся і відповів: «Бо я хочу, аби ти знала, наскільки важливим для мене є час, проведений з тобою. Я просто хочу бути з тобою, а час нехай собі йде»”.

Цю розповідь Сандри я почув на похороні її дідуся. Ці спогади були для неї одними з найулюбленіших. Розмірковуючи над тим, наскільки цінними ми себе відчуваємо, коли інші приділяють нам час, я згадав біблійний текст про Божу люблячу турботу.

Бог завжди приділяє нам час. У Псалмі 144 Давид молився: “Ти руку Свою відкриваєш, – і все, що живе, Ти зичливо годуєш! Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках, Господь близький” (вв. 16-18).

Божа доброта і турботлива увага щомиті підтримують наші життя, забезпечуючи нас повітрям та їжею. Творець всесвіту багатий у любові і піклується навіть про найдрібніші деталі нашого існування.

Божа любов настільки глибока і безкінечна, що Він у Своїй доброті та милості відкрив нам шлях до вічного життя та радості в Його присутності, наче сказав: “Я люблю вас настільки, що просто хочу вічно перебувати з вами, а час нехай собі йде”.