Зазвичай кожного ранку я повторюю Молитву Господню, бо не готовий до початку нового дня, допоки не занурю себе в її слова. Нещодавно я встиг промовити лише два слова: “Отче наш”, як раптом задзвонив мій телефон. Мене це здивувало, бо годинник показував 5:43 ранку. Здогадуєтесь, хто дзвонив? На екрані телефона висвітилося слово “Тато”. Однак дзвінок швидко припинився, що я й не встиг відповісти. Я зрозумів, що батько просто помилився. Випадковий збіг? Можливо, однак я вірю, що ми живемо у світі, переповненому Божою милістю. У той день мені потрібне було нагадування про присутність мого Небесного Отця.
Замисліться на хвилинку. З усіх можливих варіантів, як починати молитву, Господь Ісус, навчаючи учнів, обрав саме ці два слова: “Отче наш” (Мт. 6:9). Випадковість? Ні, Ісус завжди продумано казав усі Свої слова. У всіх нас різні стосунки із земними батьками: у когось вони добрі, у когось ні. Однак у цій молитві ми звертаємося не до “мого” батька і не до вашого “батька”. Ми звертаємося до “нашого” Батька, Який нас бачить і чує, і Який знає наші потреби ще до того, як ми про них скажемо (в. 8).
Яке дивовижне запевнення, особливо в ті дні, коли ми почуваємося забутими, самотніми, полишеними або просто нічого не вартими. Пам’ятайте, незалежно від того, де ми знаходимося, або який зараз час дня чи ночі, наш Небесний Отець завжди поруч.
