Відвідування будинку Симона стало для мене незабутнім. Під покровом усипаного зірками кенійського неба ми вирушили до його скромного будинку на вечерю. Земляна підлога та масляна лампа свідчили про невисокий достаток господаря. Я вже не пам’ятаю, що подавалося на стіл. Зате ніколи не забуду, як Симон радів гостям. Його щира гостинність нагадувала ставлення Христа: безкорисливе, зворушливе та оновлююче.

Апостол Павло в 1-му Посланні до коринтян 16:15-18 згадує про родину, про дім Степанів (в. 15), відомий своїм піклуванням про інших. Члени цієї родини “службі святим присвятились” (в. 15). Хоч їхнє служіння, ймовірно, було пов’язане із забезпеченням практичних потреб (в. 17), проте вплив був таким сильним, що Павло написав: “Вони заспокоїли духа мого й вашого” (в. 18).

У проявах гостинності до інших людей ми зосереджуємо увагу на питаннях їжі, обстановки та інших речах, які є належними в подібних ситуаціях. Втім іноді ми забуваємо, що ці питання не найголовніші. Чудово, коли є смачна їжа і приємна обстановка, однак їжа не здатна повністю задовольнити і підбадьорити. Справжнє задоволення йде від Бога і пов’язане зі станом серця; воно торкається сердець інших людей і відчувається ще довго після завершення вечері.