Дивлячись, як натовп поступово перетікає з перону до потяга, я відчув, що на мене накочує важкість понеділка. Сонні, похмурі обличчя пасажирів, що набилися у вагон, красномовно говорили про їхнє ставлення до майбутнього робочого дня. Спроби зайняти зручніше положення вони зустрічали похмурим поглядом і несхвальним бурчанням. Знову сірі будні, знову одноманітна робота.
І тут я згадав, що лише рік тому потяги були порожні. Карантин через пандемію COVID-19 змінив перебіг життя. Ми не могли навіть піти в кафе, щоб пообідати. А деякі, важко повірити, скучили за офісом! І тепер ми повернулися до нормального життя, знову їздимо на роботу. “Повсякденність, – подумав я, – це добре. Повсякденність – це благословіння!”
Дивлячись на марноту щоденної праці, цар Соломон прийшов до схожого висновку (Екл. 2:17-23). У свій час така праця здавалася йому нескінченною, безглуздою і тією, що не приносить задоволення (в. 21). Але потім він усвідомив, що можливість їсти, пити і працювати – це благословіння від Бога (в. 24).
Якщо нас позбавити такої “рутини”, ми швидко зрозуміємо, що вона – свого роду “розкіш”. Тому дякуватимемо Творцеві, що можемо їсти, пити і знаходити задоволення в усіх справах. Все це – Його дар (Екл. 3:13).
