Біля вхідних дверей нашого будинку росте нагадування про красу та швидкоплинність життя. Минулої весни моя дружина посадила там іпомею. Ця рослина має великі та круглі квіти білого кольору, схожі на повний місяць. Квіти розпускаються всього на одну ніч, а вранці назавжди в’януть під спекотним сонцем. Але рослина плідна, і з настанням вечора покривається новими квітами. Нам подобається спостерігати за цим. Щодня, повертаючись додому, ми з нетерпінням чекаємо на нову красу, яка росте біля входу.

Ніжні квіти є ілюстрацією важливої істини. Апостол Петро, цитуючи пророка Ісаю, пише: “бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, – Словом Божим живим та тривалим. Бо «кожне тіло – немов та трава, і всяка слава людини – як цвіт трав’яний: засохне трава – то й цвіт опаде»” (1 Пет. 1:23-24). І потім запевняє, що на відміну від рослин Божі обітниці перебувають повік (в. 25).

Подібно до квітів у саду, наше життя на землі коротке, особливо в порівнянні з вічністю. Але в цю короткочасність Творець вклав Свою красу. Приймаючи Добру звістку про Христа, ми починаємо нове життя з Богом і покладаємося на Його обітницю про вічну радість у Його люблячій присутності. Коли сонце і місяць стануть лише спогадами, ми, як і раніше, славитимемо Його.