Можливо, мені не треба було погоджуватись на спільну пробіжку із Брайаном. Я перебував у чужій країні і не знав, куди і як далеко ми будемо бігти, або якою буде місцевість. Крім того, він був швидким бігуном. Чи не підверну я ногу в намаганні бігти з ним в одному темпі? Мені залишалось лише довіряти Брайану, бо він знав шлях. Коли ми почали бігти, я став хвилюватись ще більше. Стежка була складною, вона проходила через густий ліс по нерівній місцевості. На щастя, Брайан регулярно озирався назад, аби перевірити, як я, і попереджав про складні ділянки попереду.
Очевидно, дещо подібне відчували люди в біблійні часи, коли потрапляли на незнайому територію: наприклад, Авраам у Ханаані, ізраїльтяни в пустелі, учні Ісуса під час місіонерської подорожі. Вони не знали, яким буде шлях, за винятком того, що він буде складним. Однак у них був Той, Хто їх вів, бо Він знав шлях попереду. Вони мали лише довіряти Богу, що Він їм допоможе і потурбується про них. Вони могли іти за Ним, бо Він точно знав, що попереду.
Це запевнення втішало Давида, коли він мусив тікати. Попри цілковиту невідомість, він казав Богу: “Коли омліває мій дух у мені… Ти знаєш дорогу мою” (Пс. 141:4). У житті будуть періоди, коли нас лякатиме нерозуміння того, що попереду. Однак пам’ятаймо, що Бог, Який іде поряд із нами, знає шлях.
