Високий поклик
Іноді напрочуд духовні послання з’являються в найнесподіваніших місцях, наприклад, у коміксах. Видавець коміксів “Marvel” Стен Лі помер у 2018 році, залишивши в спадок таких культових героїв як Людина-павук, Залізна людина, Фантастична четвірка, Халк та багато інших.
Я просто водій
“Тату, а можна я переночую в подруги?” – запитала моя донька, сідаючи в машину після тренування. “Люба, ти знаєш відповідь, – сказав я. – Я просто водій. Давай поговоримо з мамою”.
Ісус видаляє плями
“О, ні!” – сумно вигукнув я, відкривши сушарку, щоб дістати білизну. Моя біла сорочка була вся в чорнильних плямах, неначе шкура леопарда. Я забувся витягнути авторучку з кишені, і тепер вся білизна виявилася безнадійно зіпсованою.
Улюблений Богом
Здається, що “вподобайки” – ті маленькі сердечка чи пальці вгору на Facebook – завжди були з нами. Але виявляється, що цей віртуальний символ схвалення з’явився лише у 2009 році.
Даровані Богом дари
Десять років тому я був присутнім на ретриті в коледжі, де всі говорили про особистісний тест. “Я ISTJ!” – казав один. “Я ENFP”, – промовив інший. Я в цьому зовсім не розбирався, тому, жартуючи, сказав: “А я АБВГД”.
“Поможи недовірству моєму!”
“Де моя віра? Навіть у глибині душі немає нічого, крім порожнечі і темряви… Боже, якщо ти є, будь ласка, пробач мені”.
Тиха вірність у Христі
Спочатку я не звернув на нього увагу. Я ночував у готелі і спустився на сніданок. У залі було ідеально чисто. Буфетний стіл уставлений стравами, холодильник заповнений, столові прилади в контейнері ретельно складені. Краще не могло і бути.
Прагнення відволікатись
Я поклав телефон на місце, втомившись від численних фотографій, ідей та сповіщень, які транслював маленький екран. Потім я взяв його й увімкнув знову. Навіщо?
Не буду згадувати гріха
Якось грудневого ранку 1992 року я їхав дорогою на пікапі свого діда, як раптом задні колеса почало заносити. Я не бачив ожеледиці, але добре її відчув. Машину стало кидати з боку в бік: один занос, другий, третій – і ось, я опинився в повітрі, зірвавшись з п’ятиметрового насипу. Пам’ятаю, як подумав: “Це круто, ось тільки вмирати не хочеться”. За мить машина приземлилася на крутий схил і, перекидаючись, покотилася вниз. Я виліз із розбитої кабіни, на щастя, цілком неушкодженим.
Перший у списку
Задзвонив будильник, і я вистрибнув із ліжка наче на бігову доріжку. Відвезти дітей до школи. Готово. Дістатися до роботи. Готово. Я прямо на ходу складав план дій, у якому особисті та професійні завдання лавиноподібно котилися одне за одним:
Відкриті простори
У книзі “Межа” д-р Річард Свінсон пише: “Нам потрібне місце, де ми можемо перевести подих. Нам потрібна свобода мислити і дозвіл на зцілення. Постійна швидкість знекровлює наші стосунки… Наші діти поранені лежать на землі, збиті нашими швидкісними добрими намірами. Хіба Бог заохочує виснаження? Хіба Він більше не провадить Свій народ до тихих вод? Хто позбавив нас широко відкритих просторів минулого, і як нам їх повернути?” Свінсон каже, що нам у житті потрібна тиха родюча “земля”, де ми можемо зустрітись з Богом і заспокоїтись у Ньому.
Більше, ніж посли бренду
В епоху інтернету конкуренція стала особливо гострою. Компанії постійно розробляють нові способи приваблення клієнтів. Візьмемо, наприклад, автомобілі Subaru. Власники цих автомобілів, як відомо, особливо віддані цьому бренду; тому компанія запропонувала “палким шанувальникам” стати “послами бренду”.
Ніхто не дивиться?
Наш пес Вінстон знає, що гризти взуття не можна. Тому він вигадав хитру стратегію. Ми називаємо її “грішити за дверима” . Якщо Вінстон побачить випадково залишений черевик, він із недбалим виглядом, ніби нудьгуючи, прямує до нього. Бере черевик у зуби і так само ліниво йде до дверей. Нічого особливого, дивитися нема на що. “Мамо! Вінстон поніс твій черевик за двері!”
Євангеліє в несподіваних місцях
Нещодавно я опинився в місці, яке безліч разів бачив у кіно і по телевізору, – в Голлівуді! Величезні білі літери, що вишикувалися на знаменитому пагорбі, було як на долоні видно з вікна мого готелю.
Як я кермую?
“Куди ти преш!” – вирвалося в мене, коли мою машину підрізала вантажівка. Я ледве уникнув зіткнення і раптом побачив у нього на бампері напис: “Не подобається, як я кермую? Зателефонуйте!” та номер телефона. Як не подзвонити? Набравши вказаний номер, я висловив оператору все, що думав щодо того, що сталося. Вона записала номер вантажівки і втомлено сказала: “Знаєте, ви також можете повідомляти і про тих, хто кермує добре”.