Погляд згори
Коли в 1970-х роках Пітер Уелч був іще хлопцем, працювати з металошукачем було для нього лише хобі. Однак з 1990 року він почав проводити металопошукові екскурсії для багатьох людей з усього світу. Разом вони зробили тисячі відкриттів, виявивши мечі, стародавні коштовності, монети. За допомогою комп’ютерної програми на основі супутникових зображень вони шукали ймовірне місцерозташування стародавніх доріг, будівель та інших споруд на території Англії. Пітер каже: “Погляд згори відкриває зовсім інший світ”.
Розкриті обійми
Сейді і його родина дотримуються принципу “розкритих обіймів і гостинного дому”. Він каже, що у їхньому домі раді вітати всіх, “особливо тих, хто перебуває у скрутних обставинах”. Саме у такій родині він зростав зі своїми дев’ятьма братами та сестрами в Ліберії. Їхні батьки завжди гостинно приймали інших людей. Сейді каже: “Ми зростали громадою. Ми любили один одного. Всі були відповідальні за всіх. Мій тато вчив нас любити один одного, турбуватися один про одного і захищати один одного”.
Оточені турботою
Деббі, власниця сервісу з прибирання, постійно займалася пошуком клієнтів, щоб розвивати свій бізнес. Під час однієї телефонної розмови вона почула відповідь жінки: “Я тепер не можу собі цього дозволити, бо зараз проходжу курс лікування раку”. Тоді Деббі вирішила, що “не залишить жодну жінку, яка проходить курс лікування раку. Їхні будинки прибиратимуть безкоштовно”. Отже, в 2005 році вона започаткувала благодійну організацію, завдяки якій компанії надавали жінкам, які борються з раком, безкоштовні послуги по прибиранню. Одна з таких жінок відчула приплив упевненості, коли вона, прийшовши додому, побачила, що дім був прибраний. Тоді вона сказала: “Я вперше по-справжньому повірила, що можу перемогти рак”.
Удар крота
Ви ймовірно знаєте, що це таке. Після медичної процедури продовжували надходити рахунки: від анестезіолога, хірурга, лабораторії, фонду. Джейсон зазнав цього після невідкладної операції. Він скаржився: “Страхування не покриває всі витрати; ми винні тисячі доларів. Як тільки ми зможемо сплатити ці рахунки, життя буде добрим, і я буду задоволеним! Мені здається, наче я граю в аркадну гру «Вдар крота»”. У цій грі з нір вилазять пластикові кроти і гравець несамовито б’є їх дерев’яним молотком.
Місце приналежності
Через кілька років після трагічної втрати своїх перших дружини і чоловіка, Роббі і Сабріна закохалися, одружилися і об’єднали свої дві родини. Вони побудували новий дім, назвавши його єврейським словом “Хавіла” , яке означає “народжений в муках”. Ця назва означає робити щось прекрасне через біль. Подружжя каже, що вони побудували дім не для того, щоб забути минуле, а щоб “народити життя з попелу і радіти надії”. Для них “це місце приналежності, місце, в якому всі радіють життю і тримаються за обітницю майбутнього”.
Єдиний Цар
П’ятирічному Елдону, який слухав розповідь пастора про те, як Ісус залишив небеса і прийшов на землю, аж дух перехопило, коли той в молитві подякував Ісусу Христу за те, що Він помер за наші гріхи. “О, ні! Він помер?” – з подивом вигукнув хлопчик.
Чудовий плід
“Діти повинні мати можливість сіяти насіння усюди, де забажають, і спостерігати, що воно вродить”, – радить Ребекка Лемос-Отеро, засновниця організації “Міські квіти” . Хоча такий підхід – не кращий приклад акуратного садівництва, проте він відображає той факт, що кожне насіння має потенціал дарувати життя. Починаючи з 2004 року, організація “Міські квіти” насаджує сади у школах та на околицях бідних районів. Через садівництво діти дізнаються про поживні речовини та привчаються до праці. Ребекка каже: “Наявність у межах міста чудового зеленого простору… надає можливість дітям проводити час на вулиці, займаючись чимось продуктивним і прекрасним”.
На розсуд Бога
Під час відвідин Нью-Йорка Нейт і Шерілін з радістю завітали до ресторану “Омасаке”. Японське слово “омасаке” перекладається як “залишу це на ваш розсуд”, тобто клієнти таких ресторанів лишають за шеф-кухарем право обрати їм меню. Хоч Нейт і Шерілін вперше спробували таку кухню, і це здавалося ризикованим, проте їм сподобалися страви, обрані і приготовлені шеф-кухарем.
Не забудь!
Моя племінниця, її чотирирічна донька Кейлін і я разом чудово провели суботній день. Ми бавилися мильними бульбашками надворі, розмальовували книгу для малювання та їли арахісове масло і желейні сандвічі. Коли вони сіли в машину, збираючись їхати додому, Кейлін мило вигукнула через відкрите вікно: “Тітонько Енн, не забудь про мене”. Я швидко підійшла до автомобіля і прошепотіла: “Я ніколи про тебе не забуду. Обіцяю, що ми невдовзі побачимося”.
Так, буду
Після важкого дня Шерлі вмостилася у своє крісло. Вона подивилася у вікно і побачила, як похилого віку пара намагалася витягти полишену на подвір’ї частину старого паркану, позначеного словом: “Безкоштовно”. Шерлі покликала чоловіка, і вони пішли допомагати. Вчотирьох вони поклали паркан на візок та покотили вулицею за ріг до будинку цього подружжя, увесь час сміючись з того, як усе це виглядало. Коли вони повернулися за іншою частиною паркану, жінка запитала Шерлі: “Ти будеш моєю подругою?” “Так, буду”, – відповіла вона. Пізніше Шерлі дізналася, що її нова в’єтнамська подруга трохи розмовляла англійською і почувалася самотньо, бо тепер її дорослі діти жили далеко.
Почни зараз
Коли в кінці лютого 2017 року у моєї старшої сестри виявили рак, я сказала друзям: “Відтепер я повинна якомога більше часу проводити з Керолін”. Дехто казав, що я надмірно реагувала на новину. Однак через десять місяців сестра померла. Я годинами перебувала поряд із нею, втім, якщо когось любиш, для вияву любові ніколи не достатньо часу.
Тепер можете розслабитися
Дарнелл ввійшов у кабінет фізіотерапевта, знаючи, що буде дуже боляче. Лікарка витягувала і згинала його руку, тримаючи у положеннях, в яких вона місяцями не перебувала після пошкодження. Потримавши руку декілька секунд в незручному положенні, вона лагідно казала Дарнеллу: “Добре, можете розслабитися”. Пізніше він згадував: “На кожному сеансі терапії я щонайменше п’ятдесят разів чув фразу: «Добре, можете розслабитися»”.
Що я бачу?
Одного холодного зимового дня Кріста стояла біля озера і милувалася маяком, що вкрився снігом. Коли вона дістала свій телефон, щоб зробити кілька знімків, її окуляри запітніли. Вона майже нічого не бачила, тому вирішила зробити знімки з різних ракурсів у напрямку маяка. Коли ж пізніше подивилась на знімки, то виявилося, що в телефоні був установлений режим “селфі”. “Фокус був лише на мені, – розповідала вона, сміючись. – Все, що я побачила, – саму себе”. Цей випадок нагадав мені про іншу подібну помилку: ми можемо настільки зосередитись на собі, що втрачаємо з поля зору велику картину Божого плану.
Хто Він, наш Спаситель?
Минулого року ми з подругами молились про зцілення трьох жінок, що хворіли на рак. Ми знали, що Бог може це зробити, і благали Його про це щодня. Ми бачили Його чини в минулому і знали, що Він може зробити чудо й тепер. Бували такі дні, коли здавалося, що у кожної з цих трьох жінок наступає зцілення – і ми цьому дуже раділи. Але тієї осені всі троє відійшли у вічність. Хтось сказав, що то було “найвище зцілення” – і в певному сенсі це правда. Однак ця втрата нас засмутила. Нам дуже хотілося, щоб Бог зцілив тих жінок тут, на землі, але за якихось причин, нам незрозумілих, чуда не сталося.
Знайти надію
Елізабет тривалий час боролася з наркотичною залежністю, а коли позбавилася цієї хвороби, то захотіла й іншим допомогти. Вона почала писати анонімні записки і розносити їх по місту. Ці записки Елізабет засовувала під двірники лобового скла і наклеювала на стовпчиках у парку. Колись вона шукала хоча б якихось ознак надії, і тепер робила так, щоб їх знаходили інші. Одна з її записок містила такі слова: “Є велика любов, і вона дарує надію”.