Справжні та вразливі
“Привіт, По Фанг! – написала мені подруга з церкви. – Даваймо цього місяця в нашій групі будемо виконувати повеління з Послання Якова 5:16. Створімо безпечну атмосферу довіри та конфіденційності, аби ми могли ділитися своїми хвилюваннями та молитися один за одного”.
Люби ближнього
Весела гра в молодіжній групі містила важливий урок: замість того, щоб міняти сусідів, треба вчитися любити тих, які є. Учасники сиділи в колі, а один стояв у центрі. Стоячий питав когось із тих, хто сидів: “Ти любиш свого ближнього?” Сидячий міг відповісти “так” чи “ні”. Залежно від відповіді людина, яка сиділа поруч, залишалася на місці або мінялася місцем із кимось іншим.
Вдячні серця
Хансл Парчмент потрапив у скрутне становище. Він помилився автобусом і приїхав не туди, де мав проходити півфінал на Олімпійських іграх у Токіо. Але, на щастя, він зустрів волонтерку Тріяну Стойкович, яка допомагала в організації ігор. Вона швидко впіймала таксі й дала йому грошей на дорогу. В результаті легкоатлет встиг виступити, пробився у фінал і потім став олімпійським чемпіоном у забігу на 110 метрів із перешкодами. Згодом він повернувся на те саме місце, щоб знайти і подякувати своїй рятівниці.
Скористатись можливістю
Чекаючи на початок навчання в університеті, двадцятирічна Шін вирішила присвятити три літніх місяці служінню в молодіжній місіонерській організації. Здавалося, що це неналежний час для цього, враховуючи обмеження, пов’язані з COVID-19, які забороняли особисті зустрічі. Проте Шін віднайшла спосіб, як служити. “Ми не могли зустрічатися зі студентами на вулицях, в торговельних центрах та в закладах швидкого харчування, як зазвичай це робили, – розповіла вона. – Однак ми продовжували підтримувати зв’язок зі студентами-християнами за допомогою Zoom для молитви один за одного, а також з невіруючими студентами, регулярно зідзвонюючись з ними”.
Вдячні за понеділок
Раніше я боялась понеділків. Іноді, зійшовши з поїзда, на якому я їздила на попередню роботу, я деякий час сиділа на станції, намагаючись трохи затриматись, хоча б на декілька хвилин. Моє серце калатало, хвилюючись через поставлені терміни для виконання роботи і через перепади настрою начальника.
Справжня свобода
Мейлін їхала в поїзді і, читаючи книгу, підкреслювала речення та щось писала на полях. Однак, почувши розмову між матір’ю та дитиною, які сиділи неподалік, вона припинила своє заняття. Мати казала дитині, аби та не малювала в книзі, яку вона взяла в бібліотеці. Мейлін одразу відклала в сторону свій олівець, не бажаючи, аби дитина наслідувала її приклад і, таким чином, проігнорувала настанови своєї матері. Мейлін знала, що дитина не розуміла різниці між псуванням чужої книги і нотуванням у власній.
Кафе з вузькими дверима
Круасани, пельмені, свинина з карі та інші смачні страви очікують тих, хто знайде і ввійде в “Кафе з вузькими дверима”, яке розташоване в тайванському місті Тайнань. Вхід до нього – це щілина в стіні, яка має ширину сорок сантиметрів, чого якраз достатньо, аби середня людина могла через неї пролізти! Незважаючи на ці складнощі, унікальне кафе привертає увагу величезної кількості людей.…
Дякуємо, однак не треба
Християнська школа для дітей з аутизмом в Індії отримала велике пожертвування від однієї корпорації. Переконавшись, що на школу не накладали жодних зобов’язань, шкільне керівництво прийняло ці гроші. Однак потім корпорація захотіла мати свого представника в шкільній раді. У відповідь на це директорка школи повернула гроші назад. Вона не могла допустити, щоб цінності школи змінилися: “Божу працю важливо робити так, як цього хоче Бог”.
Достойно жити
“Безкоштовні похорони для живих!” Такі служби проводять у Південній Кореї. Починаючи з 2012 року, їх відвідало вже понад 25000 людей, від підлітків до пенсіонерів, які брали участь у поховальних службах, сподіваючись покращити своє життя через роздуми про смерть. Керівники проєкту кажуть, що “вдавані поховальні церемонії допомагають учасникам зрозуміти істинне значення життя, сповнюють їх вдячністю і допомагають відновити стосунки з родичами та друзями”.
Неочікуваний Гість
Закхей був самотній. Ідучи по міських вулицях, він відчував на собі ворожі погляди. Але одного разу його життя разючим чином змінилося. Климент Олександрійський, один із отців церкви, пише, що він став видатним християнським служителем і пресвітером громади в Кесарії. Так-так, той самий Закхей, начальник митарів, який виліз на фігове дерево, щоб побачити Ісуса (Лк. 19:1-10).
Боже забезпечення
Ми глибше і глибше заходили в ліс, усе більше віддаляючись від села в китайській провінції Юньнань. Приблизно через годину ми почули оглушливий шум води. Пришвидшивши ходу, ми невдовзі побачили неймовірну завісу білої води, що спадала вниз по сірому камінню. Вражаюче!
Хто знає?
За китайською легендою, коли Цай Вен втратив одного зі своїх скакунів, його сусід висловив жаль стосовно цієї втрати. Однак Цай Вен не виявив хвилювання. Він сказав: “Хто знає, може це мені тільки на краще?” Несподівано загублений кінь повернувся додому разом з іншим конем. Коли сусід привітав Цай Вена з такою знахідкою, той відповів: “Хто знає, може це мені тільки на шкоду?” І справді, його син, об’їжджаючи нового коня, зламав ногу. Це здавалося нещастям, допоки до села не прибули військові, щоб узяти на війну всіх здорових чоловіків. Його сина не взяли на війну через травму, що, зрештою, врятувало його від смерті.
Цінуйте миті
Су Дунпо (відомий також як Су Ші) був одним із видатних китайських поетів та есеїстів. Перебуваючи у вигнанні і споглядаючи за повним Місяцем, він написав поему про те, як йому не вистачало брата. “Ми радіємо і сумуємо, збираємо і залишаємо, в той час як Місяць збільшується та спадає. З давніх-давен ніщо не лишається досконалим, – пише він. – Нехай наші близькі живуть довго, разом споглядаючи за цим прекрасним видовищем, навіть попри відстань у тисячі миль”.
Потребуючи порятунку
Юнак на ім’я Алді рибалив на відстані приблизно 125 кілометрів від індонезійського острова Сулавесі, як раптом подув сильний вітер і поніс його риболовецький човен у відкрите море. Протягом сорока дев’яти днів Алді дрейфував. Кожен раз, побачивши вдалині корабель, він вмикав ліхтар, намагаючись привернути увагу моряків, однак все марно. Близько десяти кораблів пройшли повз виснаженого хлопця, перш ніж він був урятований.
Сумнів та віра
Мінг Тек прокинувся з сильним головним болем і подумав, що це черговий напад мігрені. Однак, вставши з ліжка, він впав додолу. Його доправили до лікарні, де лікарі повідомили, що у нього стався інсульт. Після чотирьох місяців реабілітації до нього повернулася здатність думати, говорити і ходити. Однак ходьба все ще спричиняє йому біль. Він часто впадає у відчай, втім знаходить велику втіху, коли читає книгу Йова.