Чи є щось вічне?
Моя подруга, що останнім часом зазнала багатьох труднощів, написала: “Коли згадую минулі чотири семестри студентського життя, то думаю: як багато чого змінилось. І це лякає. Нічого нема вічного”.
Не ти
Давид зробив проект будівлі. Зібрав необхідні матеріали. Зробив усі приготування (1 Хр. 28:11-19). Але перший храм, що був побудований в Єрусалимі, відомий нам як Соломонів храм, а не Давидів.
Досконала любов
Голос жінки тремтів, коли вона розповідала про свої проблеми з донькою. Дуже стурбована сумнівними друзями доньки, вона відібрала в неї мобільний телефон і постійно стежила за нею. Через це їхні стосунки стали ще гіршими.
Все, що потрібно
Уявіть, що ви поїхали кудись без найнеобхідніших речей. Жодної зміни одягу. Немає ані грошей, ані кредитки. Це звучить як щось жахливе і вкрай нерозсудливе, чи не так?
Нове життя
Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.
Чому я, Боже?
Джим вже більше року бореться з важкою хворобою. Нейрони в його м’язах руйнуються, і м’язи виснажуються. Джим втратив дрібну моторику і втрачає здатність контролювати свої кінцівки. Він більше не може застібнути ґудзики на сорочці чи зав’язати шнурки, а також користуватися паличками для їжі. Джим бореться зі своєю ситуацією і запитує: “Чому Бог дозволив цьому статися? Чому саме зі мною?”
Справжні та вразливі
“Привіт, По Фанг! – написала мені подруга з церкви. – Даваймо цього місяця в нашій групі будемо виконувати повеління з Послання Якова 5:16. Створімо безпечну атмосферу довіри та конфіденційності, аби ми могли ділитися своїми хвилюваннями та молитися один за одного”.
Люби ближнього
Весела гра в молодіжній групі містила важливий урок: замість того, щоб міняти сусідів, треба вчитися любити тих, які є. Учасники сиділи в колі, а один стояв у центрі. Стоячий питав когось із тих, хто сидів: “Ти любиш свого ближнього?” Сидячий міг відповісти “так” чи “ні”. Залежно від відповіді людина, яка сиділа поруч, залишалася на місці або мінялася місцем із кимось іншим.
Вдячні серця
Хансл Парчмент потрапив у скрутне становище. Він помилився автобусом і приїхав не туди, де мав проходити півфінал на Олімпійських іграх у Токіо. Але, на щастя, він зустрів волонтерку Тріяну Стойкович, яка допомагала в організації ігор. Вона швидко впіймала таксі й дала йому грошей на дорогу. В результаті легкоатлет встиг виступити, пробився у фінал і потім став олімпійським чемпіоном у забігу на 110 метрів із перешкодами. Згодом він повернувся на те саме місце, щоб знайти і подякувати своїй рятівниці.
Скористатись можливістю
Чекаючи на початок навчання в університеті, двадцятирічна Шін вирішила присвятити три літніх місяці служінню в молодіжній місіонерській організації. Здавалося, що це неналежний час для цього, враховуючи обмеження, пов’язані з COVID-19, які забороняли особисті зустрічі. Проте Шін віднайшла спосіб, як служити. “Ми не могли зустрічатися зі студентами на вулицях, в торговельних центрах та в закладах швидкого харчування, як зазвичай це робили, – розповіла вона. – Однак ми продовжували підтримувати зв’язок зі студентами-християнами за допомогою Zoom для молитви один за одного, а також з невіруючими студентами, регулярно зідзвонюючись з ними”.
Вдячні за понеділок
Раніше я боялась понеділків. Іноді, зійшовши з поїзда, на якому я їздила на попередню роботу, я деякий час сиділа на станції, намагаючись трохи затриматись, хоча б на декілька хвилин. Моє серце калатало, хвилюючись через поставлені терміни для виконання роботи і через перепади настрою начальника.
Справжня свобода
Мейлін їхала в поїзді і, читаючи книгу, підкреслювала речення та щось писала на полях. Однак, почувши розмову між матір’ю та дитиною, які сиділи неподалік, вона припинила своє заняття. Мати казала дитині, аби та не малювала в книзі, яку вона взяла в бібліотеці. Мейлін одразу відклала в сторону свій олівець, не бажаючи, аби дитина наслідувала її приклад і, таким чином, проігнорувала настанови своєї матері. Мейлін знала, що дитина не розуміла різниці між псуванням чужої книги і нотуванням у власній.
Кафе з вузькими дверима
Круасани, пельмені, свинина з карі та інші смачні страви очікують тих, хто знайде і ввійде в “Кафе з вузькими дверима”, яке розташоване в тайванському місті Тайнань. Вхід до нього – це щілина в стіні, яка має ширину сорок сантиметрів, чого якраз достатньо, аби середня людина могла через неї пролізти! Незважаючи на ці складнощі, унікальне кафе привертає увагу величезної кількості людей.…
Дякуємо, однак не треба
Християнська школа для дітей з аутизмом в Індії отримала велике пожертвування від однієї корпорації. Переконавшись, що на школу не накладали жодних зобов’язань, шкільне керівництво прийняло ці гроші. Однак потім корпорація захотіла мати свого представника в шкільній раді. У відповідь на це директорка школи повернула гроші назад. Вона не могла допустити, щоб цінності школи змінилися: “Божу працю важливо робити так, як цього хоче Бог”.
Достойно жити
“Безкоштовні похорони для живих!” Такі служби проводять у Південній Кореї. Починаючи з 2012 року, їх відвідало вже понад 25000 людей, від підлітків до пенсіонерів, які брали участь у поховальних службах, сподіваючись покращити своє життя через роздуми про смерть. Керівники проєкту кажуть, що “вдавані поховальні церемонії допомагають учасникам зрозуміти істинне значення життя, сповнюють їх вдячністю і допомагають відновити стосунки з родичами та друзями”.