Мене звати Анна. Я народилася 22 липня 1992 року в селищі Новоайдар в Україні. Моє життя проходило майже як у всіх, крім особливості вродженої інвалідності 1-ї групи. Окрім обмеження рухів протягом багатьох років відчуваю ще й фізичний біль. Не знаю, як я жила б, якби не вірила в Бога. По-справжньому. Коли Його любиш і хочеш із Ним спілкуватися. Він день за днем допомагав мені не здаватися, продовжувати кожен ранок свій творчий шлях, радіти моментам, коли ніщо не болить. Головне, що зі мною мама, мої близькі люди та Ісус Христос – мій Отець, Спаситель і Господь мого життя. Від народження і…

Вирішивши по оголошенню однієї невідомої фірми придбати на виплат автомобіль, ми регулярно щомісяця виплачували наперед певну суму грошей. Підійшов час, коли фірма мала прислати повідомлення про дату отримання нами автомобіля. Однак моя дружина отримує повідомлення про те, щоб ми терміново оплатили додаткову суму... Дружина не відразу зважилася мені про це розповісти. Прийшовши ввечері з роботи, нічого не знаючи і не підозрюючи, за пропозицією дружини сідаю за “стіл переговорів”, де вона повідомляє мені цю жахливу новину. А де ж взяти стільки грошей, якщо ми і так платили весь час наперед. У нас обох – нервовий стрес.

Моя дружина йде в іншу…

Мій особистий шлях до Господа був нелегким.

Як і мільйони інших людей, я жила, працювала, спілкувалася з друзями, виховувала доньку. Будувала плани на життя, покладаючись на себе, друзів, знання, досвід...

Але в один момент все це зруйнувалося, як картковий будиночок. Прийшла війна в Україну, і з’явилися проблеми з роботою та здоров’ям. Почалася гонка на виживання. І з кожним днем ​​відчай і депресія все посилювалися й посилювалися. А “пригноблений дух сушить кості”. І в моєму випадку це не метафора.

Я просто йшла по вулиці і на рівному місці підвернула ногу і впала. Від падіння кістка правої ноги просто розсипалася. Почався період…

Цим свідоцтвом насамперед я хочу прославити мого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Бог дав мені фізичне народження в 1973 і духовне народження в 1992. З Божим благословінням вже багато років я звершую служіння місіонера і пастора в селах Харківської області. Уже 20 років я йду по життю разом із моєю дружиною-християнкою Танею; разом виховуємо трьох дітей – Аню, Андрія та Машу. Я – щаслива людина, тому що Бог відкрився мені в Ісусі Христі, простив мої гріхи і подарував вічне життя. Бог дав мені пізнати справжню любов, ціль, надію, сенс і радість життя.

Мої батьки були інженерами. Всі рідні любили мене,…

Моє ім’я - Надія, я - звичайна дівчина із звичайного села. Закінчила з відзнакою школу в рідному селі Дрозди Київської області, вступила на юрфак до столичного МАУПу та потім…

2006-го потрапила в страшну аварію. Місяць реанімації, дихальний апарат, 4 операції, донорська кров, інвалідний візок, 9 місяців реабілітації і щоденної роботи над собою, заново вчилась сидіти, розмовляти, поступово повернувся зір. Фізична реабілітація пройшла швидко, а психологічно було важко і довго та завдяки підтримці рідних, вірі, перенесла той жах, багато переосмислила.
Згадую, коли була безпомічна, то мала таку жагу до життя, боролася і щиро вірила, що буду ходити. Але як, коли твої…

Ми, Олег і Наташа Нікішові, – проста сім’я з Києва. Найбільшим нашим бажанням було і є служіння Богу. І ось одного разу Бог покликав нас на місію в далеку Азію – в Камбоджу.

Королівство Камбоджа – буддійська країна. Але в останні роки тут швидко починає поширюватися мусульманство.

Метою нашої поїздки в Камбоджу було саме проведення роботи з мусульманами народності Чвіа, яких ще не досягло християнство. І ось тільки через 4 місяці перебування в країні ми змогли почати здійснювати свою ціль!

Як відомо, мусульманство – це дуже закрита релігія; її послідовники просто так не підпускають до себе людей інших вірувань. У…

Хочу поділитися подіями, що сталися в 2013 році. Можливо, моя розповідь допоможе комусь задуматися, а когось підтримає і зміцнить на шляху слідування за Ісусом Христом. Мій син Андрій покаявся і визнав Господа своїм Спасителем. У 2003 році він прийняв святе водне хрещення і в цьому ж році вступив до інституту церковних служителів. Все своє життя він присвятив Ісусу; служив від щирого серця та всім своїм маєтком. Ніколи не нарікав і не скаржився. Але ось він сильно захворів. Лікарі виявили лімфому Ходжкіна. На жаль, лікування почав пізно. Чотири роки він боровся з хворобою – отримав 24 курси хіміотерапії. А 1 серпня 2013 на 34 році життя Андрій пішов до Господа. В момент смерті він посміхався. Я вважаю, після перенесених страждань він дуже зрадів зустрічі з Ісусом Христом. Коли я залишилася сама в порожньому будинку, то стала ридати. Але Христос відкрив мені, що це Його воля. Якщо я плачу, значить іду проти Його волі. Тому я подякувала Богові за милість і любов до мене. І дійсно, чому я плакала? Мені не вистачало сил дивитися на страждання сина. А тепер він зі Спасителем, у нього нічого не болить, і він не страждає. Напевно, я плакала від заздрості. В той момент я теж хотіла до Господа на небо. Але, напевно, я ще не готова. Я не стала носити траурний одяг, адже мій син живий, він зараз в раю. Так чому ж я повинна засмучуватися? Після смерті сина я написала ось цей вірш:

Мой умер сын. Ушло дыханье
Из его чистых родных уст.
А я, Господь, Твое создание
Еще жива и все молюсь.

Мой умер сын. Душа живая
Иную сущность обрела.
Воля исполнилась святая,
Душа Андрюшина жива.

Она сейчас, Господь, с Тобою
В Твоих объятиях святых.
Я прославляю его долю –
Андрюша вечности достиг.

А я слаба. И слезы льются
Из глаз моих и день, и ночь.
Хоть знаю я, пути сойдутся
Мой и его у Твоих ног.

И будет радость и веселье
Там у Тебя в Твоем раю.
Ведь обрела душа спасенье, –
Я Господа благодарю.

Мене звати Іващенко Тетяна, мені 35 років, прийняла водне хрещення у 15 років; маю чоловіка Романа та двох чудових діток – донечку Кіру, 6 років та синочка Марка, 1 рік.

Народження молодшої дитини стало справжнім випробуванням для мене. Вагітність сама по собі була нелегка, ще й супроводжувалась постійними хворобами. Хвороби були різнопланові: проблеми з зубами, сильна алергія, ерозія рогівки ока, кашлюк у мене і старшої доньки. До цього я рідко хворіла. Тому таке різке погіршення здоров’я було дивним. На самому початку вагітності, коли почався токсикоз, я не проявляла старанність у щоденному читанні Біблії, думала, що мого християнського досвіду вистачить, і…

Хочу коротко поділитися своїм свідченням про чудесне втручання Бога в життя мого роду. Я по милості Господа виросла в родині, де мама християнка. І вважаю це великим благословенням. Ісус Христос дорого заплатив за наші гріхи й провини.

Нещодавно, спілкуючись зі своєю бабусею по маминій лінії, я дізналася багато про свій родовід. У ньому мало чого позитивного: в кожному поколінні є люди, які вбивали або були вбиті, вели аморальний спосіб життя, були в залежності від алкоголю... Моя мама виросла в прийомній сім’ї, так як її власні батьки були не в змозі займатися її вихованням самостійно (батько сидів у в’язниці, а мати…

У 2001 році я вийшла заміж, а через короткий час увірувала в Ісуса Христа. Думаю, Господь почув молитви бабусі й дідуся, які були віруючими. Чоловік був категорично проти мого відвідування церкви та спілкування з віруючими людьми. З того часу почався мій довгий шлях випробувань. Я дуже любила свого чоловіка; багато хто дивувався цьому сильному почуттю. За 12 років спільного життя довелося перенести чимало: постійне пияцтво, ігроманія, безкінечні погрози і саме жахливе для мене на той час – зради. Чоловік завжди звинувачував мене в усьому, говорив, що до всього цього привела моя віра. З будинку виносилося багато цінних речей. Якщо чоловік…

Мені було 28, і я готувався до весілля. Жив, кохав, працював, але не служив Богу. На жаль, в той час я курив і випивав.

1 листопада 2015 року моїй мамі зателефонували і повідомили, що на пішохідному переході її сина збило авто, за кермом якого був прокурор. Я вже не дихав. В цей час їхала карета швидкої допомоги − везла жінку, яка мала народити дитину. Люди зупинили її, щоб врятувати мене. Лікарі вставили трубку в трахею, аби забезпечити дихання по дорозі в лікарню.

Я отримав важку черепно-мозкову травму та численні переломи кінцівок і три тижні пробув у комі на штучній вентиляції…

Влітку 1999 року я відвідувала домашню групу, де ми вчилися молитись. На той час мій син вже 5 років перебував у шлюбі, але дітей у них не було. В один із тих днів я особливо ревно молилася про народження онука. Минуло три місяці. Був сонячний осінній день. Здійснивши покупки, я поверталася з базару. І раптом, немов хтось сказав мені: “Твоя молитва почута, твої очі побачать онука”. Зупинившись, я озирнулася: нікого поблизу не було.

А ще через три місяці після важкої операції я помирала в лікарні. Страху не було. Тільки жаль. Я сказала: “Господи, адже Ти мені обіцяв, що я побачу…

Цими днями минає три роки з того часу, як я прийняла факт мого діагнозу − онкологія. Не можу сказати, що легко було це зробити. Впевнена, що якби не Божа рука, яка була завжди зі мною, то я не мала б сил боротися самотужки. Хочу віддати належну славу Творцю за те, що ніколи мене не покидав, навіть більше того, Він мене любив і беріг тоді, коли я ще не знала Бога. Він тримав усе під пильним контролем.

Якщо у вас виникло питання: чи легко було це все перенести? Я відповім: ні, не легко, але коли покладаєшся на міцну руку свого Творця,…