Дивовижні руки
Через двадцять хвилин після вильоту з Нью-Йорка в Сан-Антоніо план польоту змінився, бо настав хаос. Коли один із двигунів літака відмовив, його уламки розбили скло, спричинивши зниження тиску в салоні. На жаль, декілька пасажирів отримали поранення і один загинув. Якби в кабіні не було спокійного і здібного пілота, тренованого як пілота військово-морського флоту, усе могло би бути набагато гірше. Заголовок місцевої газети про цю подію гласив: “В дивовижних руках”.
Ведмежі обійми
На день народження я подарувала своєму онукові великого пухнастого ведмедя. Спочатку він здивувався. Потім проявив благоговійний страх, і, зрештою, цікавість, яка підштовхнула до дослідження. Онук торкнувся носа ведмедя, і коли той впав до його рук, сильно зрадів! Він поклав свою дитячу голову на пухнасті груди ведмедя і сильно його обійняв. Онук із усмішкою занурився у плюшеву м’якість ведмедя. Дитина не усвідомлювала нездатність іграшки по-справжньому його любити. Невинно й природно онук відчув любов ведмедя і повернув її від усього серця.
Коли все втрачено
За якихось шість місяців життя Джеральда повністю зруйнувалося. Економічна криза знищила бізнес і багатство, а трагічна аварія забрала життя його сина. Приголомшена трагедією, його мати померла від серцевого нападу, а дружина впала в депресію. Його дві юні доньки залишалися невтішними. Усе, що він міг зробити – це сказати словами псалмоспівця: “Боже мій, Боже мій, – нащо мене Ти покинув?” (Пс. 21:2).
Добра критика
На уроці з пейзажного живопису вчитель, дуже досвідчений професійний художник, оцінив моє перше завдання. Він мовчки став перед моєю картиною, підперши рукою підборіддя. “Ну, ось”, – подумала я, – “зараз він скаже, що це жахливо”.
Бажання в камені
“Кожен пірс є бажанням в камені!” – йдеться у вірші “Ода Марітіма” португальського поета Фернандо Пессоа. Пірс в його уяві є втіленням емоцій, які ми відчуваємо, коли від нас повільно відпливає корабель. Він відпливає, а пірс залишається, незмінний монумент надії і мрії, прощання і бажання. Ми прагнемо того, що втратили і до чого не можемо дістатися.
Любов не перестає
Коли мені виповнилося дев’ятнадцять років, я переїхала від мами більш ніж на сімсот миль. Одного ранку я побігла виконувати доручення, забувши про нашу заплановану телефонну розмову (тоді ще не було мобільних телефонів). А ввечері до мене прийшли двоє поліцейських. Мама захвилювалася, тому що я ніколи не пропускала наших розмов. Подзвонивши кілька разів і не отримавши відповіді, вона звернулася в поліцію. Один із поліцейських повернувся до мене і сказав: “Як добре знати, що тебе люблять і не заспокояться, поки не переконаються, що з тобою все гаразд”.
Господь нагледить
У міру того як літо наближалося до кінця, росло і моє занепокоєння. Мені потрібно було їхати в інший штат для навчання. Для цього я повинна була звільнитися з роботи. Перспектива опинитися далеко від дому без засобів до існування не радувала. Проте за кілька днів до подачі заяви на звільнення компанія запропонувала мені працювати дистанцiйно. Я з радістю погодилася і ще раз переконалася, що Бог піклується про мене. Бог забезпечив роботою, однак за Своїм розкладом, а не за моїм.
