У молодості я мріяла про те, як вийду заміж за свою шкільну любов, поки одного разу ми не розсварилися. Майбутнє здавалося мені пустим, і я не знала, що робити зі своїм життям. Зрештою я відчула Божий поклик служити Йому через служіння іншим і поступила до семінарії. Однак потім я впала у відчай через необхідність залишити своє коріння, своїх друзів і свою родину. Щоб відповісти на Божий заклик, я повинна була виїхати з дому.

Ідучи побережжям Галілейського моря, Ісус побачив Петра і його брата Андрія, які закидали в море невід, заробляючи на життя риболовлею. Він їх закликав: “Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей” (Мт. 4:19). Потім Ісус побачив ще двох рибалок, Якова і його брата Івана, і звернувся до них з подібним запрошенням (в. 21).

Прийшовши до Ісуса, ці учні також щось залишили. Петро і Андрій “покинули сіті” (в. 20). Яків та Іван “залишили човна та батька свого, – та й пішли вслід за Ним” (в. 22). Євангеліст Лука описує це так: “І вони повитягали на землю човни, покинули все , – та й пішли вслід за Ним” (Лк. 5:11).

Кожний поклик Ісуса містить заклик від чогось відмовитися. Від невода. Човна. Батька. Друзів. Дому. Спочатку Бог усіх нас закликає до стосунків із Собою, а вже потім Він кожного з нас закликає до служіння.