“Дякую за вечерю, тату”, – сказала я, кладучи серветку на стіл в ресторані. Я приїхала додому з коледжу на канікули і після довгої відсутності відчувала себе ніяково від того, що батьки платять за мене. “Будь ласка, Джулія, – відповів тато. – Однак тобі не потрібно весь час за все мені дякувати. Я розумію, що ти певний час жила окремо, втім ти все одно залишаєшся моєю дочкою і частиною нашої родини”. Посміхнувшись, я сказала: “Дякую, тату”.

У моїй родині я нічого не робила, щоб заслужити любов моїх батьків та всього, що вони роблять для мене. Слова батька нагадують мені, що я також нічого не зробила, аби бути гідною стати частиною Божої родини.

У Посланні до ефесян апостол Павло каже своїм читачам, що Бог обрав їх, аби вони “були перед Ним… святі й непорочні” (Еф. 1:4), без плями чи вади (Еф. 5:25-27). Однак це можливо лише завдяки Ісусу, в Якому ми “маємо… відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його” (ЕФ. 1:7). Нам не потрібно заслуговувати Божу благодать, прощення або прийняття до Його родини. Ми просто приймаємо Його дар.

Вручаючи своє життя Ісусу, ми стаємо Божими дітьми, а це означає отримання вічного життя та спадщини, яка очікує нас на небесах. Хвала Богу за такий дивовижний дар!