Його шрами
Після розмови з Грейді мені стало зрозуміло, чому він, вітаючись, віддавав перевагу “кулачному привітанню”. Рукостискання виявило б шрами на зап’ястку, які є наслідком його спроб суїциду. Ми схильні приховувати свої рани, зовнішні або внутрішні, які нам завдали інші або ми самі.
Проблиск на морі
“Я лежав на ліжку, впиваючись позбавленим смаку лікером і відчаєм, – писав журналіст Малкольм Маггерідж про один особливо гнітючий вечір, коли він був розвідником під час Другої світової війни. – Один у всесвіті, в вічності, без найменшого проблиску світла”.
Всеохоплююча благодать
Голосовий пристрій Amazon Alexa має цікаву функцію. Що б ви не попросили його зробити, яку б інформацію не запитали, одна проста фраза “Зітри все, що я сьогодні сказав” видаляє все начисто, немов цього ніколи не було. Шкода, що наше життя не має такої функції. Інакше ми могли б дати лише команду, і зникло б усе – кожне погане слово, кожний ганебний вчинок, кожна мить, яку ми бажаємо забути.
Царська родина
Чим ближче член королівської родини перебуває до престолу, тим більше про нього говорять у суспільстві. Про інших майже не згадують. У британській королівській родині на престол претендує майже 60 людей. Одним із них є лорд Фредерік Віндзор, який є 49-им у черзі на престол. Він не перебуває в центрі уваги, а веде тихе життя. Лорд працює фінансовим аналітиком, однак не вважається “працюючим членом королівської родини” – одним із тих, кому платять за представництво королівської родини.
У пошуках відповідей
Розчарувавшись і зневірившись у церкві, сімнадцятирічний Тревор розпочав багаторічний пошук відповідей. Проте ніщо не задовольняло його бажання і не давало відповіді на його питання.
У своєму серці
Після того, як хлопчик зазнав труднощів у школі, тато почав щоранку з ним молитися такими словами: “Я дякую Богу за сьогоднішнє пробудження. Я іду до школи, аби навчатися… і бути лідером, яким Бог мені призначив бути”. Батько сподівається, що це допоможе сину докласти зусиль і впоратися з неминучими життєвими труднощами.
Коли згасає сяйво
Вже ніколи не повернути того сяйва, яким наповнювала моє життя наша дочка Меліса. У пам’яті поступово згасають світлі спогади про те, як вона грала в школі у волейбол. Іноді складно згадати сором’язливу посмішку задоволення на її обличчі під час виконання наших спільних сімейних справ. Смерть дочки у сімнадцятирічному віці забрала від нас радість її присутності.
