Невдовзі після того, як Дуайт Муді (1837–1899) повірив у Христа, він вирішив кожен день ділитися Божою доброю звісткою хоча б з однією людиною. У напружені дні він іноді забував про своє рішення. Колись вночі він згадав про це вже в ліжку. Вийшовши на вулицю, Муді подумав: “Кого я тут зустріну під проливним дощем?” Раптом він побачив чоловіка, який ішов по вулиці. Підбігши до нього, Муді запитав, чи може він трохи постояти під його парасолькою, аби сховатися від дощу. Отримавши дозвіл, він запитав у чоловіка: “Чи є у вас прихисток у часи бурі? Чи можу я вам розповісти про Ісуса?”
Муді уособлював готовність розповідати про Божий порятунок від наслідків наших гріхів. Він виконував Божі настанови проголошувати Його Ймення і сповіщати “між народів про вчинки Його” (Іс. 12:4). Віруючі покликані не лише проголошувати, “що Ймення Його превеличне” (в. 4), але і розповідати, як “спасінням для [них] Він став” (в. 2). Минули століття, однак ми й досі покликані свідчити, як Господь Ісус прийшов у цей світ, помер на хресті й воскрес із мертвих.
Можливо, ми почули про Божу любов, коли хтось, як Муді, залишив свою зону комфорту, аби поговорити з нами про Ісуса. Ми також можемо, кожен власним способом, розповісти комусь про Того, Хто рятує.
