В Індії дві сестри народилися сліпими. Їхній батько тяжко працював, однак ніколи не зміг би оплатити операцію, яка б надала їм зір. Одного разу до їхнього регіону з короткостроковою медичною місією прибула група лікарів. На ранок після операції дівчата радісно усміхалися, поки медсестра знімала пов’язки з їхніх очей. Одна з них вигукнула: “Мамо, я можу бачити! Я бачу!”

Чоловік, який був кульгавий від народження, сидів на своєму звичному місці біля воріт храму і просив милостиню. Апостол Петро сказав чоловіку, що в нього немає грошей, однак є дещо краще: “У Ім’я Ісуса Христа Назарянина – устань та й ходи!” (Дії 3:6). Чоловік “устав та й ходив… підскакуючи, і хвалячи Бога” (в. 8).

Індійські сестри і кульгавий чоловік цінували свої очі та ноги більше, ніж ті, хто ніколи не був сліпим або кульгавим. Дівчата ніяк не могли надивитися на навколишній світ, а чоловік “ходив… підскакуючи”.

Подумайте про свої природні здібності. Як вам ще більше радіти цим здібностям, і як їх застосовувати по-іншому, так, наче після дивовижного зцілення? А тепер подумайте про таке: якщо ви вірите в Господа Ісуса, то отримали духовне зцілення. Він врятував вас від ваших гріхів.

Подякуймо Тому, Хто нас створив і врятував, і присвятімо Йому все, що Він нам дав!