Під час Великої депресії, коли Сполучені Штати потерпали від піщаних бур, Міллберн Девіс, мешканець штату Канзас, вирішив зробити собі ім’я. Він був мільйонером, але не мав дітей. Отже, Девіс міг би інвестувати гроші в благодійність. Натомість він за великі гроші замовив виготовлення одинадцяти статуй самого себе і своєї покійної дружини в натуральну величину, які мали стояти на місцевому кладовищі.
“Мене ненавидять у Канзасі”, – сказав Девіс журналісту Ерні Пайлу. Місцеві жителі хотіли, аби він профінансував будівництво громадських об’єктів, таких як лікарня, басейн або парк. Однак він сказав: “Це мої гроші, і я витрачаю їх так, як мені подобається”.
Цар Соломон, найбагатша людина свого часу, писав: “Хто срібло кохає, той не насититься сріблом… Як маєток примножується, то множаться й ті, що його поїдають” (Екл. 5:9-10). Соломон добре усвідомлював згубну дію багатства.
Апостол Павло також розумів спокусу багатства і вирішив присвятити своє життя слідуванню за Ісусом. Очікуючи страти в римській в’язниці, він переможно написав: “Я вже за жертву стаю, і час відходу мого вже настав. Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг” (2 Тим. 4:6-7).
Вічним є не те, що ми викарбовуємо на камені. Вічним є те, що ми віддаємо в любові один до одного і до Того, Хто показує нам, як треба любити.
