Благословення буде
Подруга запросила мене погуляти в парку разом з її онуками. Молодшого потрібно було котити в колясці, і вона поскаржилася, що йде даремно. Трекер на її зап’ясті не рахував кроки, тому що рука лежала на ручці коляски, а не розгойдувалася, як при звичайній ходьбі. Я відповіла, що кроки все одно йдуть на користь здоров’ю. “Так, − усміхнулася вона, − але я хочу отримати золоту зірочку в трекері!”
Діатомові водорості
“Що таке діатомея?” – запитала я у своєї подруги, розглядаючи через її плече знімки на мобільному телефоні, які вона зробила через мікроскоп. “О, це свого роду водорості, але їх важче побачити. Для цього потрібна крапля олії на лінзу або щоб діатомея була мертва”, – пояснила подруга. Я сиділа вражена, поки вона продивлялась знімки, і не могла навіть уявити те, як Бог помістив такі складні речі в цю живу клітинку, яку можна побачити лише під мікроскопом!
Ісус простяг руку
Інколи життя стає дуже напруженим – важкі заняття, виснажлива робота, туалет і ванна вже занадто брудні, і навіть щоб випити кави, потрібно шукати у розкладі “віконце”. Це призводить до того, що я ледве змушую себе найти для читання Біблії кілька хвилин – і щоразу кажу собі, що наступного тижня приділятиму спілкуванню з Богом більше часу. Та наступного тижня мене знову відволікають термінові справи, і я забуваю просити у Бога помочі в тих чи інших моментах.
Перстень у смітті
Навчаючись у коледжі, я прокинулась одного ранку і побачила, що моя сусідка по кімнаті Керол дуже панікує. Вона загубила перстень. Ми шукали його всюди, де тільки можна. А наступного ранку ми вже рилися у сміттєвому контейнері.
Відповідь на Божий заклик
У серпні 2015 року, коли я готувалася поступати до університету, що знаходився в іншому місті в двох годинах їзди, мені раптом спало на думку, що я можу й не повернутися додому після закінчення навчання. “Як я зможу залишити свою домівку? Свою сім’ю? Свою церкву? Що робитиму, якщо Бог зрештою покличе мене до іншого штату або навіть до іншої країни?”
А ти приготувався?
Навчаючись у середній школі, я цілих два роки працювала в ресторані швидкого харчування. Деякі моменти цієї роботи були неприємними для мене. Клієнти часто у грубій формі висловлювали своє незадоволення. Наприклад, їм не подобався шматок сиру у сандвічі, який не я готувала. І я була змушена вибачатись. Коли я закінчила школу і поступила до університету, то спробувала там влаштуватись на роботу за комп’ютером. І мені вдалося, хоча начальство більше цікавилось моїм досвідом спілкування з людьми, а не з комп’ютером. Отже, не дуже приємний досвід підготував мене до кращої роботи!