Стійкість в Ісусі
Під час навчання в семінарії у нас щонеділі були богослужіння. На одному з них ми співали гімн “Великий наш Бог”, і я звернула увагу на трьох викладачів, які виконували цей гімн натхненно та захоплено. Їхні обличчя випромінювали радість, можливу лише тоді, коли люди щиро і палко вірять у Бога. Минули роки, і всі троє пройшли через невиліковну хворобу. Але віра допомогла їм вистояти і стати добрим прикладом для інших.
Господь близько
Понад тридцять років Лурдес, викладачка вокалу в Манілі, навчала студентів віч-на-віч. Але коли її попросили проводити заняття онлайн, вона занепокоїлась. “Я не дуже добре розбираюся в комп’ютерах, – сказала вона. – Мій ноутбук старий, і я не знайома з платформами для відеоконференцій”.
Бог не забуде про вас!
У дитинстві я колекціонувала поштові марки. Коли мій анкон (фукієнською “дідусь”) дізнався про моє захоплення, він почав щодня відкладати для мене марки зі своєї офісної пошти. Щоразу, коли я відвідувала дідуся та бабусю, дідусь дарував мені конверт, наповнений різноманітними красивими марками. “Хоч я завжди зайнятий, – сказав він мені одного разу, – я не забуду про тебе!”
Надія на Бога
Мені терміново потрібно було знайти два лікувальні препарати. Один від алергії для моєї мами, а інший від екземи для племінниці. Їхній стан погіршувався, але ліків у аптеках не було. У розпачі я без кінця молилася: “Господи, допоможи їм!”
Тримайтеся за Ісуса
На сходовому майданчику офісної будівлі в мене раптом закрутилася голова. З’явилося відчуття, що сходи почали крутитися. Приголомшена, я схопилася за поручні. Серце прискорено билося, ноги підгиналися, а я чіплялася за перила, радіючи їх міцності. Обстеження показало, що в мене анемія. Хоча причина не була серйозною, і запаморочення незабаром пройшло, я ніколи не забуду, якою слабкою і безпорадною я відчула себе того дня.
Ви можете довіряти Богу
Коли в мого кота Міккі була очна інфекція, я щодня закапувала йому спеціальні краплі. Щойно я клала його на стійку у ванній кімнаті, він дивився на мене переляканими очима і готувався до неприємної процедури. “Хороший хлопчик”, – бурмотіла я. Хоча він і не розумів, що я роблю, проте ніколи не відскакував, не шипів і не дряпав мене. Замість цього він притискався до мене – до людини, яка змусила його пройти через це випробування. Він знав, що може мені довіряти.
Якір надії
Я показала фотографію людей, які спали під шматками картону в тьмяному провулку. “Що їм потрібно?” – запитала я в учнів недільної школи. “Їжа”, – відповів хтось. “Гроші”, – відповів інший. “Безпечне місце”, – задумливо промовив хлопчик. Потім одна дівчинка сказала: “Надія”.
Зупиніться
Господар книгарні взяв відпустку всього на два дні, але Кейт, його помічник, був у нестямі від хвилювання. Робота йшла належним чином, проте бідний Кейт не знаходив собі місця: боявся, що не впорається з обов’язками керівника. Він щосили бігав по магазину і втручався в усе, у що тільки міг.
Коли ви змучені
Був кінець робочого дня. Я сиділа в цілковитій тиші, а переді мною на столі знаходився ноутбук. Я мала б радіти через виконану того дня роботу, однак ні. Я втомилась. Мої плечі боліли від тягаря хвилювання через проблему на роботі, а мій мозок спустошився через роздуми про складні стосунки. Мені хотілось втекти від цього, і я міркувала, що подивитись ввечері по телебаченню.
У чому моя ціль?
“Я почуваюсь абсолютно непотрібним, – скаржився Гарольд. – Дружина померла, діти зайняті своїми сім’ями. Після обіду сиджу і розглядаю тіні на стіні”. Своїй доньці він часто казав: “Я старий, життя позаду. В мене більше немає мети. Нехай Господь забере мене”.
Коли самотньо
О сьомій вечора Хюей Лян доїдав у себе на кухні залишки рису та рибних тефтелів. Сім’я Чуа в сусідній квартирі теж вечеряла. Їхній веселий сміх і жвава розмова були добре чутні в тиші квартири Хюей Ляна, де він жив сам після смерті дружини. Він упокорився зі своєю самотністю. З роками гострий біль втрати притупився, і він навчився його терпіти. Але сьогодні вигляд напівпорожньої миски та пари паличок для їжі пронизав його до глибини душі.
Вас чують
У книзі “Фізика” Чарльз Манн та Джордж Твісс запитують: “Коли в глухому лісі падає дерево, а поблизу немає жодної тварини, яка могла б почути, чи видає воно звук?” Протягом багатьох років це питання викликало філософські та наукові дискусії про звук, сприйняття і навіть реальність світу. Проте остаточної відповіді на нього досі немає.
Завжди надійний
Я часто хвилююсь. Найгірше я почуваюсь рано-вранці, коли залишаюсь наодинці зі своїми думками. Отже, я приклеїла на дзеркало у ванній кімнаті слова Тейлора Хадсона. Там я могла їх прочитати, коли почувалася вразливою: “Є живий Бог. Він говорить через Біблію. Він говорить те, що думає, і виконує все, що обіцяв”.
Любов реальна
“Я почувала себе так, ніби в мене з-під ніг висмикнули килим, – розповідала Джолі. – Шок від того, що я дізналася, був наче фізичний удар”. Джолі виявила, що її наречений зустрічався з іншою. Її попередні стосунки закінчилися схожим чином. Отже, коли вона прийшла на заняття з вивчення Біблії і почула про Божу любов, то подумала: “Чи це не черговий обман? Якщо я повірю, що Бог мене любить, чи не доведеться знову плакати?”
Верніться в Божу оселю
Одного вечора під час пробіжки біля будівельного майданчика в нашій місцевості я побачила худе і брудне кошеня, яке жалібно муркотіло і побігло за мною до мого дому. Зараз Міккі вже здоровий красивий дорослий кіт, який проводить комфортне життя в нашому будинку. Він є улюбленцем нашої родини. Кожний раз, коли я пробігаю тією дорогою, де знайшла кота, я промовляю: “Дякую, Боже. Міккі був врятований від життя на вулицях. Тепер у нього є дім”.