Молитва й дерево
Я поважаю свою тітку Гледіс за її безстрашний дух, навіть якщо цей дух змушує мене інколи турбуватися. Джерелом мого неспокою стають повідомлення, які вона мені присилає. Наприклад: “Вчора я спиляла горіхове дерево”.
Найбільше задоволення
Під час обіду в біблійній школі ми помітили маленького хлопчика, що жадібно їв свою порцію. Потім він доїв всі недоїдки на своєму столі. І навіть коли я дала йому пакет з попкорном, йому все одно було мало. Ми були стурбовані тим, що ця дитина така голодна.
Хибне осудження
Раніше я була швидка на те, щоб з осудом дивитися на кожного, хто йде вулицею, втупившись у свій телефон. “Як можна бути такими необачними. Чи їм байдуже, що їх може збити машина? – бурчала я подумки. – Чому вони не цінують своїм життям?” Але одного разу я сама так занурилась у читання текстового повідомлення, що не помітила машину, яка виїжджала з провулка. На щастя, водій вчасно помітив мене й різко загальмував. Мені було дуже соромно. Моє обурення на інших тепер, наче бумеранг, повернулося до мене.
Порада батька
Коли мене звільнили з посади редактора, я в молитвах просила Бога допомогти мені знайти іншу роботу. Минали тижні, але мої пошуки не приносили жодних результатів. І я почала ремствувати. “Хіба Ти не знаєш, Боже, як потрібна мені робота!” – бурчала я, схрестивши руки на грудях, що було знаком протесту через відсутність відповідей на молитву.
Нова громада
Майя, п’ятирічна донька моєї подруги Керрі, любить змішувати ляльки з різних наборів, створюючи своєрідну нову громаду. В уяві цієї дитини всі речі пов’язані між собою. Всі ляльки – одна сім’я. Дівчинка вірить, що вони найщасливіші, коли разом, незважаючи на різницю у розмірах та формах.
Страждає один – страждають всі
Коли один із наших співробітників зателефонував і сказав, що він потерпає від нестерпного болю, це стурбувало весь колектив. Після перебування в лікарні він повернувся на роботу і показав нам причину свого болю – нирковий камінь. Лікар дозволив його взяти в якості сувеніра. Коли я поглянула на цей камінь, то згадала, як багато років тому страждала від жовчного каменя. Це було дуже боляче.
На скелю мене попровадь
Одного разу, купуючи зволожувач повітря, я побачила літню жінку, що ходила туди-сюди між рядами в магазині. Чи вона часом не шукає також зволожувач? Я відійшла у бік, щоб дати їй місце. Незабаром ми вже розмовляли про епідемію грипу в нашому районі, через який вона вже тривалий час страждала від кашлю та головного болю. За кілька хвилин жінка вилила переді мною свій біль, а я нічим не могла їй допомогти. Все ще роздратована і сердита, вона вийшла з магазину.
Хвала серед проблем
“Знову рак”, − сказала мама. Я намагалась бути сильною, почувши це, але не стрималась і розплакалась. Моя мама вже втретє вступала у боротьбу з цією хворобою. Після чергового обстеження їй повідомили про злоякісну пухлину.
Сердитий Бог?
Вивчаючи в коледжі грецьку та римську міфологію, я була дуже здивована, як швидко змінювався настрій богів, як швидко вони роздратовувались та гнівались. Життя людей, на яких був направлений їхній гнів, було понівечено через примху богів.
З Божою допомогою
З роками я все частіше відчуваю біль у суглобах, особливо коли на вулиці різко холоднішає. В деякі дні я почуваюся не стільки переможницею, скільки переможеною тими проблемами, що супроводжують нелегкий період старіння. Ось чому моїм улюбленим героєм є Калев, колишній посланець, якого Мойсей послав був розвідати Обітовану землю (Чис. 13–14). Після того як інші десять шпигунів озвучили невтішний звіт, Калев та Ісус Навин стали єдиними, кому Бог дав ласку увійти до Ханаану. В тій місцевості (де знаходилась його спадщина) ще залишалось чимало ворогів, яких потрібно було вигнати. Однак Калев, не бажаючи коритись своєму віку й віддавати останню військову кампанію в руки нового покоління, об’явив: “Ти чув того дня, що там велетні та великі укріплені міста. Може Господь буде зо мною, і я повиганяю їх, як говорив був Господь” (Єг. 14:12).
Радісне поклоніння
Коли я ще шукала церкву для регулярного відвідування, одна подруга запросила мене на богослужіння до своєї общини. Ведучий об’явив пісню для загального співу, яка мені дуже подобалась, тому я співала з великим натхненням, пам’ятаючи пораду диригента студентського хору: “Передавай емоції!”
Розставання
Прощаючись зі своєю племінницею напередодні її переїзду для навчання в університеті, я відчула клубок у горлі. Перед цим вона протягом чотирьох років навчалася в коледжі, і лише півтори години їзди відділяли нас. Тепер вона буде на відстані 1200 км від мене і ми вже не зможемо регулярно зустрічатись. Але я вірила, що Бог попіклується про неї.
Керування гнівом
Якось я обідала зі своєю подругою, і вона поскаржилась, що їй вже вкрай набрид один із членів її сім’ї. Але вона довго не хотіла казати йому про ті його звички, що дуже дратували її. Коли ж спробувала сказати йому про це, то він відреагував лише саркастичними репліками, через що моя подруга спалахнула гнівом. Тепер вони об’явили один одному холодну війну: тріщина у сімейних відносинах лише збільшилась.
Приманка
Влітку 2016 року моя племінниця переконала мене пограти в “покемонів” – рольову гру на смартфоні з використанням камери. Суть гри полягає у ловінні маленьких створінь з японських мультиплікаційних фільмів. Коли покемон з’являється в грі, на екрані смартфона можна побачити кульки білого та червоного кольору. Щоб піймати покемона, потрібно пальчиком підштовхувати кульку в напрямку до нього.
Під Його крилами
Коли я думаю про захист, то пташине пір’ячко – це не те, що перше спадає на думку. Але хоча пір’їни здаються доволі слабким способом захисту, в них є дещо більше, ніж здається на перший погляд. Пташине пір’я – чудовий приклад Божого дизайну. Вони частково гладенькі й частково пухнасті. Гладенька частина пера має жорсткі колючки і маленькі крючечки, що зчіпляються разом немов блискавка комбінезона. Пухнаста ж частина зберігає тепло. Разом ці дві частини пера захищають птаха від вітру й дощу.