На Бога покладаймось
До пологів залишалося ще шість тижнів, але лікар діагностував у Вітні холестаз, захворювання печінки, яке часто трапляється у вагітних. Налякану жінку забрали до лікарні, де вона отримала медичну допомогу. Їй також повідомили, що протягом двадцяти чотирьох годин у неї штучно будуть викликати пологи! У той самий час в іншій частині лікарні монтували завезені апарати штучної вентиляції легень та інше обладнання у зв’язку з напливом хворих на COVID-19, і через це Вітні відправили додому. Вона вирішила довіритись Богу і через декілька днів народила здорове немовля.
Ніяких секретів
Колега зізнався мені, що він не вдоволений сам собою. Я слухав сповідь про його життя, сповнене “комфорту й самозакоханості”, і що це життя не приносить йому задоволення. “Ось в чому вся проблема, – сказав він. – Я намагався бути хорошою людиною, але з цього нічого не вийшло. Я не можу робити те, що хочу, а те, чого не хочу, чомусь продовжую робити”. “В чому секрет, що в тебе все інакше?” – запитав він цілком щиро. “В чому секрет? Жодного секрету, – відповів я. – Як і ти, я неспроможний жити згідно з Божими стандартами. Ось чому ми потребуємо Ісуса Христа”.
Тверда віра
Уїльям Уоллес ніс служіння місіонера-хірурга в китайській провінції Учжоу, коли в 40-их роках Японія напала на Китай. Уоллес, який тоді керував лікарнею “Стаут Меморіал”, звелів персоналу завантажити все оснащення лікарні на баржу і продовжувати працювати, дрейфуючи річками, щоб уникнути зіткнень із ворожою піхотою.
Шлях додому
Інколи життєвий шлях буває дуже важким; проблемам, здається, немає кінця. Одного разу моя дружина після ранкового “тихого часу” з Богом поділилась новим духовним уроком: “Гадаю, Бог хоче, щоб ми не забували у світлі те, чому навчились у темряві”.
Жертовне служіння
Біля поваленого на газоні дерева зібралось декілька людей. Жінка похилого віку, опершись на свою тростину, розповідала, як минулої ночі на її очах буря звалила “цей старий могутній в’яз”. “Найгірше те, що це дерево зруйнувало нашу кам’яну стіну, – продовжувала розповідати старенька. – Мій чоловік побудував її, як тільки ми одружилися. Він любив цю стіну. І я теж. Тепер стіни нема… як і його”.
Важливість кожного моменту
Познайомившись з Адою, я дізнався, що вона пережила всіх своїх рідних та друзів, і тепер жила в будинку для людей літнього віку. “Це найважчий період у моєму житті, коли я бачу, що всі пішли з життя, а я залишилася сама”, − сказала вона. Одного разу я запитав Аду, що підтримує її цікавість до життя і як вона проводить час. У відповідь вона процитувала мені вірш, який записаний у Посланні до филип’ян 1:21. Там апостол Павло стверджує: “Бо для мене життя − то Христос, а смерть − то надбання”. “Якщо я ще на землі, то маю щось робити, – сказала далі Ада. – Коли почуваюся добре, можу свідчити тут іншим про Ісуса. Коли ж почуваюся недобре, залишається тільки молитись”.
Мудрість ненароком
Якось одна жінка побачила, що її малолітній син дивиться новини, в яких були сцени, пов’язані з насильством. Вона інстинктивно протягнула руку до пульта й переключила канал. “Нема чого дивитись таке”, – сказала вона доволі різко. Почалася суперечка, яка закінчилася настановою матері, що хлопчик має наповнювати свій розум тим, “що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе” (Фил. 4:8). Після обіду того ж дня, коли ця жінка разом із чоловіком дивилась теленовини, в кімнату несподівано влетіла їхня п’ятирічна донька і виключила телевізор. “Нема чого дивитись таке, – сказала вона, намагаючись якнайкраще копіювати мамин голос. – Думайте про біблійні речі!”
Неочікувана благодать
То був суботній ранок, коли мені, учню старших класів, хотілося дістатися своєї роботи в місцевому клубі з боулінгу. Напередодні я допізна драїв брудну кахельну підлогу, тому що прибиральник захворів. Я не повідомив директору про це − вирішив зробити йому сюрприз. Зрештою, що може трапитися? – подумав я.
Ніжний дотик
“Пацієнт буйний”, – написала медсестра на папірці. Чого вона спочатку не могла зрозуміти, так це того факту, що в мене після складної операції на відкритому серці була алергічна реакція. Я знаходився у жахливому стані. Моє тіло починало несамовито трястися, намагаючись вирватись із ременів на руках, що мали завадити мені ненароком витягти з рота дихальну трубку. Це був страшний і болісний момент. Аж ось помічниця медсестри, що сиділа поруч, просто простягнула свою руку і взяла мою. Це був неочікуваний дотик, і він здався мені надзвичайно ніжним. Я почав розслаблюватись, і мене вже не трясло так сильно.
Коли я не міг молитись
У листопаді 2015 року лікарі сказали, що мені потрібно робити операцію на відкритому серці. Приголомшений, я, звісно, почав думати про смерть. Чи потрібно мені з кимось помиритися? Чи існують якісь фінансові питання, що потребують вирішення? І навіть якщо операція буде вдалою, пройдуть цілі місяці, поки я знову почну працювати. Тому яку роботу потрібно зробити наперед? Це був час, коли потрібно було і молитись, і діяти. Але я не міг ані молитись, ані діяти.
Знайти Уоллі
Уоллі – головний герой серії дитячих книжок “Де Уоллі?” Кожна сторінка – то малюнок, на якому Уоллі ховається в натовпі, і дітки мають знайти його. По всьому світі батьки чекають на той приємний момент, коли по обличчю дитини стає зрозуміло, що вона знайшла Уоллі. Також батьки радіють можливості допомогти дітлахам впоратись із цим завданням.
Пошана й самовідданість
Мене завжди вражає урочиста простота зміни варти біля монумента невідомим воїнам на Арлінгтонському цвинтарі. Це постановочне дійство призначене для вшанування всіх тих воїнів, імена яких відомі лише Богу. Варта синхронно рухається твердим розміреним кроком, навіть коли немає відвідувачів. Це дуже особливий момент. Він відбувається щогодини, щодня, навіть у найжахливішу погоду.
Завжди любить і цінує
Ми служимо Богу, Який більше любить нас, ніж нашу працю.
Сила простих слів
В лікарняній палаті, де лежав мій батько, лунав хриплуватий регіт. То сміялися двоє старих водіїв вантажівок, один колишній співак у стилі кантрі, один майстер, дві жінки з сусідніх ферм і я. “…І потім він піднявся і розбив об мою голову пляшку”, – завершив майстер свою розповідь про бійку в барі.
Найкращий дарунок у житті
Під час зимового спілкування з друзями хтось запитав: “Який у вашому житті був найулюбленіший дарунок?” Один парубок спортивної статури відразу ж сказав: “Кілька років тому я закінчив коледж, маючи цілковиту впевненість, що буду професійно грати у футбол. Але цього не трапилось, і я озлобився. Гіркота роз’їдала мою душу, і я виливав її на кожного, хто пробував допомогти мені”.