Відновлений зір
Після незначної, втім болісної операції на моєму лівому оці, лікар запропонував перевірити мій зір. Я впевнено закрила праве око і з легкістю прочитала кожен рядок на таблиці. Потім я закрила ліве око і в мене перехопило подих. Невже я не розуміла, що була настільки сліпа?
Працюючи разом
Джо працював по дванадцять годин на день, часто взагалі без перерв. Започаткування благодійної діяльності потребувало такої великої кількості часу та енергії, що в нього вже не лишалося ані часу, ані сил для дружини та дітей. Після того, як Джо через хронічний стрес опинився в лікарні, друг запропонував організувати команду, яка б йому допомагала. Джо боявся доручити обов’язки комусь іншому, однак розумів, що не зможе далі працювати в такому ритмі. Він довірився другу і Богу, делегувавши частину обов’язків групі людей, яких вони разом обрали. Через рік Джо визнав, що він ніколи б не досяг успіху в благодійній діяльності та в сімейному житті, якби відмовився від допомоги, яку послав йому Бог.
На гребені хвилі
Мій чоловік пробирався крізь скелястий пляж, аби зробити фото гавайського горизонту, а я сиділа на великому камені, з хвилюванням думаючи про проблеми зі здоров’ям. Хоча мої проблеми чекатимуть на мене по поверненні додому, у ту мить я потребувала спокою. Я споглядала за хвилями, які розбивалися об темні скелясті виступи. Мою увагу привернула темна пляма, що виднілася на гребені хвилі. За допомогою зумера у фотоапараті я побачила морську черепаху, яка спокійно пливла на гребені хвилі, просто розправивши свої плавці. Повернувши обличчя до солоного вітерця, я усміхнулася.
Фіолетова шаль
Опікуючи свою матір в онкологічному центрі за сотні миль від мого дому, я просила людей за нас молитися. З плином часу ізоляція і самотність позбавили мене будь-яких сил. Як мені доглядати за своєю матір’ю, якщо я фізично, психологічно та емоційно виснажена?
У безпеці та тиші
У дошкільному віці мій син Ксав’єр не любив тихий час після обіду. Його важко було вкласти спати. Він вовтузився в ліжку, сповзав з дивану, бігав по дерев’яній підлозі і навіть качався по ній, аби тільки не спати. “Мамо, я голодний… Я хочу пити… Мені треба до ванни… Я хочу обійнятися”.
Увімкніть світло
Готуючись з чоловіком до переїзду в іншу частину країни, я хотіла зберегти зв’язок зі своїми дорослими синами. Я знайшла унікальний подарунок – лампи дружби, які завдяки бездротовому інтернету можна було увімкнути на відстані. Подарувавши ці лампи синам, я сказала, що вони будуть вмикатися тоді, коли я торкатимуся своєї лампи; цей дотик нагадуватиме їм про мою любов і постійні молитви. Попри велику відстань між нами, вони також могли вмикати світло в нашому домі. Безумовно, ніщо не замінить особистого спілкування, втім нас підбадьорювало усвідомлення, що нас люблять і за нас моляться кожного разу, як вмикається світло.
Точна копія
Під час прогулянки ми зустріли жінку, яка знала родину мого чоловіка, коли він був ще дитиною. Подивившись спочатку на Алана, а потім на нашого сина Ксав’єра, вона сказала: “Він точна копія свого батька. Ці очі. Ця посмішка. Він дуже на нього схожий”. Радісно відмічаючи сильну подібність між батьком та сином, жінка навіть примітила схожість між їхніми особистостями. Водночас Ксав’єр не є досконалим відображенням свого батька, хоч вони багато в чому схожі між собою.
Непохитна віра
Коли в їхнього первістка діагностували аутизм, Діана Кім та її чоловік зі смутком дивилися на подальше життя постійної турботи про свою дитину з когнітивними порушеннями. У книзі “ Непохитна віра ” вона визнає, наскільки складно їм було змінити свої мрії та очікування стосовно майбутнього їхнього улюбленого сина. Втім крізь цей болісний процес вони зрозуміли, що Бог може допомогти їм впоратися з гнівом, сумнівами та страхами. Наразі їхній син вже досяг повнолітнього віку, і тепер Діана використовує набутий досвід для підбадьорення батьків, чиї діти мають особливі потреби. Вона говорить іншим про Божі незмінні обітниці, про Його безмежну силу і люблячу вірність. Також Діана каже, що ми маємо право на смуток, якщо наші мрії та очікування зазнали краху.
Життя хвали
Поки я стояла в черзі за сніданком у християнському конференц-центрі, до їдальні зайшла група жінок. Я посміхнулася, привітавши жінку, яка стала в чергу за мною. У відповідь вона сказала: “Я вас знаю”. Поклавши в тарілки омлет, ми намагалися пригадати, де ми зустрічалися. Я була переконана, що вона мене з кимось переплутала.
Жодної чванливості, лише слава
Розглядаючи різдвяні прикраси, власноруч зроблені моїм сином Ксав’єром, і ялинкові іграшки, які йому надіслала бабуся, я не могла зрозуміти, чому я невдоволена ними. Я завжди цінувала креативність сина і спогади, пов’язані з кожною прикрасою. Чому ж блиск святкових вітрин викликав у мене бажання мати ялинку, прикрашену мерехтливими гірляндами і атласними стрічками?
В одній команді
Коли захисник “Філадельфійських орлів” Карсон Венц вийшов на поле після лікування важкої травми, резервний захисник Нік Фолес повернувся на лаву запасних. Попри конкуренцію за одне місце, обидва чоловіки вирішили підтримувати один одного і вірно виконувати свої ролі. Один репортер зауважив, що двоє спортсменів мають “унікальні стосунки, вкорінені у вірі в Христа” і проявлені в постійних молитвах один за одного. Вони прославили Бога, пам’ятаючи, що є членами однієї команди – не лише захисниками “Орлів”, але і віруючими в Господа Ісуса.
Віддавайте найкраще
Зайшовши до місцевого притулку для безхатченків, ми побачили купи пожертвуваного взуття. Директор запросив нашу молодіжну групу допомогти розсортувати груди взуття. Увесь той ранок ми шукали відповідні пари і рядами розставляли їх на бетонній підлозі. Під кінець дня ми викинули більше половини черевиків через їх непридатність для подальшого користування. Хоча притулок не міг заборонити людям приносити неякісні речі, він відмовився давати безхатченкам таке взуття.
Нездоланних перешкод немає
Працюючи зі студентами, одного разу я організувала своїм підопічним виїзд на смугу перешкод. Учасникам потрібно було одягнутися в захисне спорядження і піднятися на стіну висотою в два з половиною метри. Ті, хто подолав перешкоду першими, підбадьорювали інших, щоб ті довіряли страховці і не дивилися вниз. Одна зі студенток сказала: “Я не зможу це зробити”. Запевняючи у безпечності спорядження, ми підбадьорювали її і гучно вітали, коли вона досягла вершини.
Молитва на пляжі
На честь двадцять п’ятої річниці нашого шлюбу ми з чоловіком поїхали відпочивати на море. Одного дня, сидячи на пляжі, ми читали Біблію. Повз нас іноді проходили продавці, пропонуючи різні товари. Ми дякували кожному, проте нічого не купували. Один продавець, Фернандо, на мою відмову щиро усміхнувся і почав наполягати, щоб ми придбали подарунки для друзів. Я знову відмовилася. Тоді Фернандо взяв товари і пішов далі, усміхаючись. “Нехай Бог благословить ваш день”, – промовила я.
Процвітаючи разом
Мій чоловік Алан стояв під високими ліхтарями, що освітлювали весь спортивний майданчик, в той час як гравець з команди суперників ударив по м’ячу. Слідкуючи за м’ячом, Алан щосили побіг у темний куток майданчика і наскочив на металеву огорожу. Пізніше ввечері, прикладаючи йому лід, я запитала: “Як ти себе почуваєш?” Він потер плече і відповів: “Я б почувався краще, якби мене попередили, що поруч паркан”.