Сила людської природи
Британський письменник Ілвін Во своїми висловлюваннями виявляв чималі недоліки свого характеру. Зрештою цей романіст навернувся у християнство, але проблема залишалась. Якось одна жінка запитала його: “Містер Во, як ви можете так поводитись і називатись християнином?” “Мадам, – відповів письменник, – я справді буваю таким, як ви кажете. Але повірте, якщо б не моя релігія, мене навряд чи можна було б назвати людською істотою”.
Громи й блискавки
Багато років тому сталося, що ми з другом рибалили на ставку, як раптово почався дощ. Ми спочатку сховались в осиковому гаю неподалік, але дощ не вщухав. Тоді ми вирішили закінчити риболовлю і побігли до своєї вантажівки. Та не встиг я відкрити двері, як кульова блискавка вдарила по деревах в гаю. Вона зірвала майже все листя і навіть кору. Залишились лише гілки, що диміли й ледь тліли. А потім настала тиша. Ми з другом були приголомшені. Нас охопив благоговійний страх.
Недаремна праця
Один мій знайомий фінансовий консультант одним реченням описав реальність інвестицій: “Сподівайся на найкраще, але будь готовий до найгіршого”. Майже в кожному рішенні в житті є місце для невпевненості щодо результату. Однак, є один шлях, на якому, що б не трапилось, ми точно знатимемо, що зрештою всі наші зусилля будуть недаремними.
Все, що потрібно
Уявіть, що ви поїхали кудись без найнеобхідніших речей. Жодної зміни одягу. Немає ані грошей, ані кредитки. Це звучить як щось жахливе і вкрай нерозсудливе, чи не так?
В Особі Христовій
У своїй письменницькій діяльності я дуже часто повертаюся до питання страждань, неначе роздираю стару рану, що ніколи цілком не зцілюється. Мої сумніви приходять до мене в обличчі тих моїх читачів, що діляться зі мною сумними історіями. Згадую, як один пастор подзвонив мені після того, як дізнався, що через недбале переливання крові його дружина й маленька донька інфікувалися вірусом СНІД і наразі помирають. “Як я тепер можу говорити про Божу любов своїй молодіжній групі?” – запитував він мене.
Цілковита посвята
Граючи в університетській баскетбольній команді, я на початку кожного грального сезону приймав свідоме рішення цілком довіряти своєму тренеру. Я йшов до спортзалу і робив все, що він наказував мені. Не думаю, що моя команда мала б від мене якусь користь, якби я качав свої права: “Тренере, я хочу кидати м’яча у корзину, мені подобається дриблінг. Але тільки не проси мене тренуватись бігом, грати у захисті й дуже потіти!”
Дихання життя
Одного зимнього морозного ранку я вела доньку до школи. Нам було дуже весело від того, що ми споглядали, як наш подих створює пар. Ми сміялись з тих різних хмаринок, що вилітали з наших уст. Я сприймала той момент як дар, насолоджуючись життям і спілкуванням з донькою.
Скарб для усіх
У березні 1974 року китайські фермери копали в одному місці криницю і натикнулись на несподівану знахідку. Йдеться про Теракотову Армію – натурального розміру статуї вояків з теракоти (жовтої глини), що були поховані під сухим ґрунтом центрального Китаю. Ці скульптури датуються 3 століттям до Різдва Христового.
Довгостроковий вплив
Кілька років тому ми з дружиною зупинились в одному готелі у віддаленому англійському містечку. Крім нас там були ще чотири подружні пари – всі британці. Ми ніколи з ними раніше не зустрічались. Якось ми сиділи в залі разом, попиваючи каву, і наша бесіда переключилась на тему: “Чим ви займаєтесь?” На той час я займав посаду президента Інституту Муді в Чикаго, але подумав, що мої нові знайомі навряд чи знають цей учбовий заклад і його засновника Д. Муді. Та коли я назвав місце своєї роботи, ті люди здивували мене своєю миттєвою й емоційною реакцією: “А… Муді та Санкі? – сказав один. – Той самий Муді?” А інший додав: “У нас є збірник духовних пісень Санкі, і наша родина часто збирається разом, щоб поспівати з нього під піаніно”. Я був дуже вражений! Євангеліст Дуайт Муді та музикант Айра Санкі понад 120 років тому проводили у Британії свої зібрання, але їхній вплив відчувається й дотепер.
Нове життя
Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.
Долина благословень
Французький художник Генрі Матісс вважав, що останні роботи в його житті найкращим чином виражали його сутність. Протягом того періоду він експериментував з новим стилем, створював великі кольорові картини, часто використовуючи замість фарби кольоровий папір. Цими яскравими образами він прикрасив стіни своєї кімнати, що було важливим для нього – адже у нього виявили онкологічне захворювання і він часто був прикутий до ліжка.
Втратити, щоб знайти
Коли я вийшла заміж за свого нареченого-англійця і поїхала до Великобританії, то гадала, що то буде така собі п’ятирічна пригода в іншій країні. Я ніколи не думала, що проживу там майже 20 років, що інколи буду почуватись, наче втрачаю життя – адже кинула свою родину, друзів, роботу і все що було таким знайомим, рідним. Але, втрачаючи старе, я знайшла нове життя. Значно краще життя.
Вплив вітру
Уявіть собі світ без вітру. Опале листя не літало б по вулицях. Та мабуть мало хто знає, що через застигле повітря дерева почали б раптово руйнуватись! Саме це трапилось у величезній будівлі зі скла, що була побудована в пустелі штату Арізона. Дерева всередині куполоподібної споруди (площа майже 2 гектари) в якій не було вітру, і яка називалась “Біосфера 2”, зростали швидше за звичайні дерева. Але потім раптово ламались під власною вагою. Дослідники цього проекту зрештою дійшли до висновку: для міцного зростання дерев потрібен вітер.
Згадуй це, коли важко
Наш син протягом семи років страждав від наркотичної залежності. То був надзвичайно важкий період для мене і моєї дружини. Ми молились, чекали на зцілення і навчились святкувати маленькі перемоги. Якщо протягом доби нічого поганого не траплялось, ми казали один одному: “Сьогодні був чудовий день”. Це коротеньке речення навчило нас бути вдячними Богу за Його допомогу навіть у найдрібніших речах.
Ніхто не сховається
У 2015 році одна дослідницька компанія заявила, що по всьому світі встановлено близько 245 мільйонів камер спостереження, і що їхня кількість збільшується щорічно на 15 відсотків. Крім цього, сотні мільйонів людей за допомогою смартфонів знімають різні відео, починаючи від святкових вечірок до сцен пограбування банків. І незалежно від того, схвалюємо ми підвищення рівня безпеки чи скаржимося на зменшення зони приватного життя, фактом залишається те, що ми живемо у суспільстві глобального, тотального спостереження.