Архіви: Грудень 2016

Цей день настав

Якось мої внучки Меггі та Кеті (обидві дошкільного віку) вирішили побудувати з ковдр намет. Вони почали таскати з будинку на подвір’я різні ковдри, аж тут їхня мати почула, що Меггі гукає до неї.

Час наодинці з Богом

Це був доволі метушливий ранок. Віруючі готували нашу невеличку церковну залу, а я їм допомагала. Поруч щебетали й гуляли маленькі діти. Було так багато руху, що в залі стало душно і я прочинила вхідні двері. Один маленький хлопчик, побачивши це, зрозумів, що має шанс вислизнути, поки його ніхто не бачить. Малюк навшпиньки попрямував до дверей. Я уважно слідкувала за ним і не здивувалась, що він потрапив прямо до рук свого батька у сусідній кімнаті.

Печатка

Мій перший знайомий за кордоном мав аристократичний британський акцент. І ще я помітила на його мізинці каблучку. Пізніше я дізналась, що то була не просто ювелірна прикраса. Каблучка давала історичну інформацію про його шляхетний рід, бо на ній були викарбувані геральдичні символи.

Замкнуті в любові

У червні 2015 року з Парижа вивезли сорок п’ять тонн висячих замків, що їх почіпляли закохані на перилах пішохідного Мосту мистецтв. Закохані викарбовували на замках свої ініціали, чіпляли їх на перилах, замикали, а ключі жбурляли в річку Сену, символізуючи цим вічне кохання.

Сила простих слів

В лікарняній палаті, де лежав мій батько, лунав хриплуватий регіт. То сміялися двоє старих водіїв вантажівок, один колишній співак у стилі кантрі, один майстер, дві жінки з сусідніх ферм і я. “…І потім він піднявся і розбив об мою голову пляшку”, – завершив майстер свою розповідь про бійку в барі.

Ніколи не запізнюється

Інколи я жартома кажу, що збираюсь написати книгу під назвою “Вчасно” . Ті, хто знають мене, посміхнуться, почувши це, бо я часто запізнююсь. Я пояснюю це своїм зайвим оптимізмом, а не замалими зусиллями щось змінити. Я постійно сподіваюсь, що “цього разу” зроблю більше за коротший проміжок часу, і такі оманливі сподівання часто мене підводять. Отже, я не встигаю – просто не можу встигнути, – і все закінчується тим, що я змушена в котрий раз вибачатися за запізнення.

Радість усім людям

В останній день конференції працівників християнських видавництв, що проходила в Сінгапурі, 280 учасників з 50 країн зібрались на майданчику біля готелю, щоб зробити групове фото. Фотограф багато разів клацав фотоапаратом з різних ракурсів. Нарешті він сказав: “Все, готово”. І хтось з полегшенням сказав: “Добре. Радість прийшла у світ!” Інший відповів на це гімном “Господь прийшов”. Решта почала приєднуватись до співу, і дуже швидко вся група вже співала відому різдвяну пісню, насолоджуючись чудовою гармонією. То була дуже зворушлива демонстрація радості й єдності, що назавжди залишилась у моїй пам’яті.

Різдво в концтаборі

Відомий німецький пастор Мартін Німьоллер майже вісім років провів у концтаборі через свою відкриту опозицію Гітлеру. У святвечір 1944 року Німьоллер сказав своїм товаришам-в’язням в Дахау наступні слова: “Мої дорогі друзі, цього Різдва… давайте шукати Немовля, що з Віфлеєму – Того, Хто прийшов у цей світ, щоб понести тягар всього того, що пригнічує нас… Сам Бог побудував міст між Ним та нами! Схід із висоти нас відвідав!”

Що подарувати Йому?

Одного разу люди, що прикрашали для Різдва свою церкву, вирішили зробити це тематично: “різдвяні дарунки для мене й Бога”. Замість того, щоб розвішувати різні золотисті та срібні прикраси, вони вручили кожному присутньому зелену або червону бирочку. На одному боці люди мали написати, якого подарунка вони б попросили в Ісуса. А на іншому – що б вони подарували Тому, Чий день народження вони святкують.

Споріднені теми