Вижити в пустелі
У 60-х роках минулого століття гурт “Кінгстонське тріо” записав пісню під назвою “Пустеля”. В ній ішлося про спраглого ковбоя, який, перетинаючи пустелю, знайшов криницю з ручним насосом. Біля криниці лежала записка, в якій була порада не пити воду з глечика, що стояв поруч, але використати цю воду для запуску насоса.
Утаєний Ісус
Одна моя подруга доглядала свою свекруху, що вже була дуже немічною. Якось вона запитала свекруху, чого та хоче більше за все. “Щоб помили мені ноги”, – відповіла жінка. “Я терпіти не могла цю роботу! – зізналась мені подруга. – Щоразу, коли вона просила мене це зробити, я дуже злилась і просила Бога, щоб допоміг мені приховати обурення”.
Брат проти брата
У мене з братом різниця у віці лише один рік, тому ми в дитинстві постійно воювали. Татко розумів нас. Він сам мав братів. Але мама не завжди розуміла нас.
Любов до інших
Одна з моїх любимих церков виникла як служіння колишнім в’язням – їм допомагали знову повернутись у суспільство. Наразі це динамічна церква, що складається з усіх верств населення. Я люблю відвідувати цю общину, тому що вона нагадує мені майбутню картину небес. В Божому Царстві буде велика кількість різних людей, яких поєднала любов Ісуса Христа.
Безпечне місце
Ми з донькою вирішили поїхати на велику сімейну зустріч. Донька дещо нервувала через подорож, тому я запропонувала повести машину. “Добре, – сказала вона. – Але я почуваюся спокійніше у своїй машині. Поведеш її?” Я подумала, що вона просто надає перевагу своїй машині, просторішій, ніж моя, тому відреагувала трішки ображено: “Моя машина затісна для тебе?” “Ні. Просто моя машина – моє безпечне місце. Не знаю чому, але в ній я почуваюся захищеною”.
Безкінечна краса
Я люблю милуватися Великим Каньйоном. Кожного разу, коли стою на його краю, помічаю нові штрихи у Божій творчості, від яких перехоплює дух.
Маємо силу!
Гучний тріскучий звук налякав мене, і я мерщій кинулась до кухні. Виявилось, що я випадково увімкнула порожню кавоварку. Висмикнувши шнур із розетки, я схопила ручку скляної колби й витягла її. Потім торкнулась днища цієї ємності: чи не занадто гаряче? Виявилось, занадто. Пальці обпекло так, що на шкірі відразу ж з’явилися пухирі.
Зустріч з камінцями
Після століть війн та руйнувань сучасний Єрусалим відбудований буквально на власних руїнах. Коли ми сім’єю відвідали це місто, то вирішили пройти шляхом Віа Долороса (Скорбна Путь) – згідно з переказами, саме цим маршрутом Ісус крокував до місця страти. День був спекотний, тож ми вирішили трішки перепочити – зайшли до прохолодного підвального приміщення в Монастирі Сестер Сіону. Там мене зацікавила стародавня бруківка, що її викопали під час нещодавнього будівництва. На кожному камінці були сліди гри, якою у вільний час розважалися римські воїни.