Ми показуємо людям справжніх себе чи картинка на екрані нашого телефона яскравіша, ніж є насправді? Можливо, наступні чотири питання проллють світло на те, що означає відображати Христа у світі, який перевантажений соціальними мережами.
Неймовірні обітниці
У часи великого падіння можна легко повірити, що для нас усе скінчено, що ми втратили шанс на значиме та гідне життя. Так сталося з Еліасом, колишнім в’язнем у нью-йоркській в’язниці максимальної безпеки. Оповідаючи про свої відчуття, він сказав: “Я втратив… надію, надію на майбутнє, надію на свій розвиток”.
Зміцнюватися благодаттю
Під час Громадянської війни в США за дезертирство карали смертю. Однак в Армії Союзу рідко страчували дезертирів, тому що головнокомандувач Авраам Лінкольн майже всіх їх прощав. Така політика викликала невдоволення в міністра оборони Едвіна Стентона, який вважав, що лояльність Лінкольна лише заохочувала до дезертирства. Натомість Лінкольн співчував солдатам, які в розпал битви втрачали самовладання і піддавалися страху. За це співчуття солдати ще більше полюбили Лінкольна, називаючи його “Батьком Авраамом”, і виявляли йому ще більшу вірність.
Ми не боги
У книзі “ Просто християнство ” Клайв Льюїс порадив ставити собі певні запитання, щоб розпізнати гордість у своєму серці: “Наскільки мене непокоїть зневага інших людей або їхня відмова звертати на мене увагу… протегувати мене чи хвалити мене?” Льюїс вважав гордість проявом “найбільшого зла” та основною причиною нещастя в родинах і країнах. Він назвав її “духовним раком”, який позбавляє любові, задоволення і навіть здорового глузду.
Життя онлайн чи офлайн
Як часто ви залишаєте свій телефон у іншій кімнаті й відпочиваєте від життя онлайн?
Життя онлайн чи офлайн
Ви проявляєте віртуальне співчуття чи реальне?
Відправляти смайлики, які виражають співчуття, дуже легко. Але чи є це справжня турбота? Як ми можемо виразити свої почуття щиро і по-справжньому?…
Не забувайте співати
Ненсі Густафсон, колишня оперна співачка, відвідавши свою матір, зі смутком побачила, наскільки погіршився її стан через деменцію. Мати більше не впізнавала її і ледь-ледь говорила. Через декілька місяців у Ненсі виникла ідея. Вона почала співати для матері. Почувши спів, мати з радісними очима також почала співати – цілих двадцять хвилин! Потім мати Ненсі пожартувала, сказавши, що вони були “співаками родини Густафсон”! На думку лікарів, ця дивовижна зміна пояснювалася силою музики, здатної пробуджувати забуті спогади. Крім того, спів “старих улюблених пісень” піднімав настрій, скоротив кількість падінь і, як наслідок, відвідин травмпунктів, а також зменшив потребу в заспокійливих препаратах.
Відчайдушні рішення
У кінці сімнадцятого століття Вільгельм ІІІ Оранський навмисно затопив значну частину території своєї країни. Нідерландський монарх вдався до таких відчайдушних кроків у намаганні завадити вторгненню іспанців. Це не спрацювало, і величезну кількість сільськогосподарських угідь просто змило в море. Як кажуть: “Відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів”.
Думаючи інакше
Під час навчання в університеті більшу частину літа я провів у Венесуелі. Їжа була смачною, люди чудові, погода і гостинність прекрасна. Однак уже в перші два дні я зрозумів, що мої погляди на розподіл часу дуже відрізнялися від поглядів моїх нових друзів. Якщо ми планували пообідати опівдні, це означало десь між 12:00 та 13:00. Те саме стосувалося зустрічей і подорожей. Часові межі були приблизними: їм бракувало пунктуальності. Я усвідомив, що моє розуміння “бути вчасно” великою мірою обумовлене культурними особливостями.