У лютому 2020 року, коли пандемія COVID-19 тільки-но розпочиналася, мене вразили думки авторки однієї газетної статті. Вона питала, чи готові ми самоізолюватися, змінивши свої звички стосовно роботи, подорожей та покупок, щоб не заразити інших людей? “Це не лише тест на наявність медичних ресурсів, – писала вона, – але і тест на нашу готовність потурбуватися про інших”. Несподівано на перших сторінках газет почали говорити про чесноти.
Це не наша битва. Натомість ми можемо звернутися до Бога, Який тримає у Своїх руках небо і землю.
Всі ми можемо згадати одну або декількох близьких нам людей, які не хочуть мати нічого спільного з Ісусом Христом. Вони чули про Нього, але абсолютно не зацікавлені в тому, щоб прийняти Його у своє життя.
У мене є подруга, яка відкрито заявляє про свою невір’я. Вона розпитувала мене про Христа і про те, чому я в Нього вірую, однак вважає,…
Тридцять років афро-американка вірно трудилася в міжнародному служінні. Втім, коли вона в розмові з колегами спробувала підняти тему расової дискримінації, ті просто промовчали. Весною 2020 року її співробітники по служінню нарешті “почали вести відкритий діалог”, тоді як у світі вже прокотилася хвиля відкритих дискусій стосовно питання расизму. Зі змішаними почуттями і болем жінка була вдячна, що такий діалог розпочався, втім все одно дивувалася, чому її колегам знадобилося стільки часу, щоб нарешті підняти цю тему.
Французький солдат, копаючи в пустелі траншею для укріплення захисних споруд військового табору, навіть гадки не мав, що в наступну мить виявить приголомшуючу знахідку. Викидаючи лопатою пісок, він раптом побачив камінь. І не просто камінь. То був Розетський камінь, на якому трьома мовами написані закони часів царя Птоломея V. Той камінь (який знаходиться тепер у Британському музеї) став однією з найвизначніших археологічних знахідок дев’ятнадцятого століття і допоміг розшифрувати таємниці давньоєгипетського письма – мову ієрогліфів.
“Безкоштовні похорони для живих!” Такі служби проводять у Південній Кореї. Починаючи з 2012 року, їх відвідало вже понад 25000 людей, від підлітків до пенсіонерів, які брали участь у поховальних службах, сподіваючись покращити своє життя через роздуми про смерть. Керівники проєкту кажуть, що “вдавані поховальні церемонії допомагають учасникам зрозуміти істинне значення життя, сповнюють їх вдячністю і допомагають відновити стосунки з родичами та друзями”.
Шість років Агнеса намагалася стати “досконалою дружиною служителя”, наслідуючи приклад своєї улюбленої свекрухи, яка також була дружиною пастора. На її думку, ця роль не дозволяла їй бути письменницею і художницею. Втім, стримуючи свої творчі прагнення, Агнеса поринула в депресію і навіть почала думати про самогубство. Лише з допомогою іншого пастора вона зуміла вийти з цієї темряви. Він молився разом із нею і порадив кожного ранку впродовж двох годин щось писати. Це пробудило в ній Боже покликання (“запечатаний наказ”, як вона казала). Вона писала: “По-справжньому я можу бути собою лише тоді, коли увесь потік творчості, що дав мені Бог, знаходить своє вираження”.
Після раптової смерті моєї матері я почав вести блог. Я хотів писати пости, які б надихали людей з мудрістю користуватися часом на землі. Отже, я почав вивчати поради, як правильно вести блог. Дізнався, яку платформу використовувати, як обирати заголовки, як писати переконливі тексти. І у 2016 році з’явився мій перший пост у блозі.
