Свідоцтво на робочому місці
“Ти й досі засмучена через моє бажання зменшити розмір твого улюбленого відділу?” – запитав менеджер у Евелін. “Ні”, – стиснувши зуби, відповіла вона. Її більше засмучувало його глузування з цього. Вона намагалася допомогти компанії віднайти нові шляхи розвитку, однак обмежений простір робив це майже неможливим. Евелін стримала свої сльози і вирішила робити все, що скаже їй менеджер. Можливо, вона не зможе впровадити зміни, на які сподівалася, однак вона й далі може найкращим чином виконувати свою роботу.
Бути побаченим
У своїй статті про наставництво Анна Шелл пояснює, що наставники мають підтримувати, заохочувати та надихати інших, однак, “перш за все, добрий наставник вас бачить… Визнання, не у значенні винагороди або популярності, а у значенні «бути побаченим», є базовою людською потребою”. Людям потрібно, аби їх визнавали, знали і довіряли їм.
Турбуючись про нужденних
Елвіс Саммерс відчинив двері і побачив Смокі, змучену жінку, яка регулярно приходила за порожніми банками, щоб здати їх і отримати гроші. Це було її основним джерелом доходу. У Елвіса виникла ідея. “Можеш мені показати, де ти спиш?” – запитав він. Смокі повела його до вузької ділянки землі неподалік від будинку. Розчулившись від її скрути, Саммерс спорудив простий навіс, під яким жінка могла безпечно спати. У Елвіса виникла ще одна ідея. Він створив сторінку в інтернеті та об’єднався з місцевими церквами для побудови більшої кількості навісів для безхатченків.
Мир посеред хаосу
Джоанна прокинулася від звуку, який був схожий на вибух петарди. Розбилося скло. Вона встала подивитися, що відбувалося. На темних вулицях було порожньо, та й з будинком на вигляд нічого не сталося, як раптом Джоанна помітила розбите дзеркало.
Божа любов сильніша
У 2020 році Аліса Мендоза посеред ночі отримала від свого батька незвичайний лист, що надійшов на її електронну пошту. Лист містив настанови, що треба зробити для матері на їхній двадцять п’ятий ювілей спільного життя. Чому це так шокувало? Тому що батько Аліси помер десять місяців тому. Потім вона дізналася: він написав листа і назначив дату його відправлення ще тоді, коли хворів, розуміючи, що може не дожити до цієї дати. Він також оплатив за квіти, які мають бути надіслані його дружині в наступні роки на день її народження та день Святого Валентина.
Плакати – це нормально
Впавши на коліна, я залилася слізьми: “Боже, чому Ти про мене не піклуєшся?” Я плакала. То був 2020 рік – період пандемії COVID-19. Вже минув майже місяць відтоді, як мене звільнили, і щось пішло не так стосовно виплати допомоги по безробіттю. Я й досі не отримала жодних коштів, як і обіцяних урядом документів стосовно допомоги. У глибині душі я вірила, що Бог усе владнає. Я вірила в Його щиру любов і турботу про мене, однак у ту мить я почувалася покинутою.
Ізольований страхом
У 2020 році через спалах коронавірусу світ охопив страх. Люди опинилися на карантині, кордони країн закрилися, авіарейси і масові заходи були скасовані. Люди, які жили в місцевостях, де не було випадків захворювання, все одно боялися підхопити вірус. Грейам Дейві, експерт з питань хвилювання, вважає, що негативні новини по телебаченню “ще більше сповнюють нас смутком і хвилюванням”. У соціальних мережах став поширюватися мем. Чоловік, який дивиться теленовини, запитує, як позбутися хвилювання. У відповідь інша людина в кімнаті встала і вимкнула телевізор, припускаючи, що відповіддю може бути зміна фокуса!
Знати Його голос
Колись під час літньої біблійної школи церква, яку відвідував Кен, вирішила привести на заняття в якості ілюстрації для біблійної історії живих тварин. Коли Кен прийшов допомогти, його попросили привести вівцю. Він мусив на мотузку тягти вівцю до церковного спортзалу. Однак упродовж тижня вівця стала менше пручатися. В кінці тижня потреби в мотузку взагалі не було. Кен просто кликав вівцю, і вона йшла за ним, знаючи, що може йому довіряти.
Занадто грішна?
“Якщо я торкнуся Біблії, вона обпече мої руки”, – сказала вчителька англійської мови в коледжі. Моє серце завмерло. В романі, який ми читали того ранку, містилося посилання на біблійний вірш, і я витягла Біблію, аби його прочитати. Вчителька це помітила і прокоментувала. Здавалося, що вона вважала себе надто грішною для прощення, а я не набралася сміливості, щоб розповісти їй про Божу любов і про те, що ми завжди можемо шукати Божого прощення.
Спадщину не заробляють
“Дякую за вечерю, тату”, – сказала я, кладучи серветку на стіл в ресторані. Я приїхала додому з коледжу на канікули і після довгої відсутності відчувала себе ніяково від того, що батьки платять за мене. “Будь ласка, Джулія, – відповів тато. – Однак тобі не потрібно весь час за все мені дякувати. Я розумію, що ти певний час жила окремо, втім ти все одно залишаєшся моєю дочкою і частиною нашої родини”. Посміхнувшись, я сказала: “Дякую, тату”.
Сенс того, що ми робимо
Я опустила голову на руку, зітхнувши: “Не знаю, як усе це зробити”. Голос мого друга у телефоні промовив: “Тобі не треба себе картати. Ти багато чого робиш”. Далі він перерахував речі, які я намагалася робити: дотримуватися здорового способу життя, працювати, добре навчатися в аспірантурі, писати і відвідувати біблійну групу. Я хотіла усе це робити для Бога, натомість я більше зосереджувалася на тому, що я робила, ніж на тому, як я це робила. Можливо, я намагалась робити занадто багато.
Духовне виснаження
“Ми іноді за одну годину емоційно відпрацьовували, наче за увесь день”, – пише Зак Есвін у своїй книзі “Недосконалий пастор”. Хоч він говорив про тягарі пастирів, проте це також стосується кожного з нас. Обтяжливі емоції та обов’язки можуть виснажити нас фізично, розумово і духовно. І все, що нам хочеться – це просто спати.
Через нові лінзи
“Це ж чудово дивитися на дерево і замість зеленої плями бачити окремі листочки”, – сказав мій тато. Я не могла б сказати краще. Мені було вісімнадцять, і я не була у захваті від нової потреби носити окуляри, однак вони змінили мій погляд на все навкруги, зробивши тьмяне красивим!
Господь нагледить
У міру того як літо наближалося до кінця, росло і моє занепокоєння. Мені потрібно було їхати в інший штат для навчання. Для цього я повинна була звільнитися з роботи. Перспектива опинитися далеко від дому без засобів до існування не радувала. Проте за кілька днів до подачі заяви на звільнення компанія запропонувала мені працювати дистанцiйно. Я з радістю погодилася і ще раз переконалася, що Бог піклується про мене. Бог забезпечив роботою, однак за Своїм розкладом, а не за моїм.
Розуміння випробувань
У батька мого друга виявили жахливе захворювання – рак. Під час проходження хіміотерапії він прийняв у своє серце Ісуса Христа і зрештою почав одужувати. Протягом вісімнадцяти місяців захворювання не проявляло ніяких симптомів, але потім проявилося у ще гіршій формі. З поверненням раку в нього і його дружини виникло багато хвилювань і питань, однак вони продовжували вірити Богу, пам’ятаючи про Його допомогу першого разу.