Маска благословіння
Коли пік пандемії було пройдено, правила носіння масок пом’якшили. Тоді я почала забувати брати з собою маску в ті місця, де їхня наявність все ще була обов’язковою, наприклад, у школу доньки. Якось, коли маска була потрібна, виявилося, що в мене в машині є тільки одна, яку я намагалася не одягати. На ній великими літерами було написано: “благословіння”.
Віра дитини
Коли наша названа бабуся після декількох інсультів опинилася в лікарні, лікарі не знали, наскільки постраждав її мозок. Треба було почекати, поки її стан трохи покращиться, щоб потім перевірити функціонування мозку. Вона промовила всього декілька слів, які були мало зрозумілими. Втім коли 86-річна жінка, яка дванадцять років наглядала за моєю дочкою, побачила мене, вона відкрила свої пересохлі вуста і запитала: “Як Кайла?” Перші слова, які вона до мене промовила, стосувались моєї дитини, яку вона щиро та сильно любила.
Одягнутися в смиренність
У британському реаліті-шоу “Бос під прикриттям” директорка великої корпорації з виробництва та продажу заморожених солодощів влаштувалася на роботу в один із магазинів звичайною касиркою. Одяг та макіяж зробили її невпізнанною для співробітників. Її метою було дізнатися, що насправді відбувається на місцях. Завдяки цьому вона змогла вирішити низку проблем, з якими зіткнувся магазин.
Справжнє благочестя
Влітку після другого курсу коледжу несподівано помер мій однокурсник. Я бачила його за кілька днів до смерті, і виглядав він чудово. Ми були молоді і, як нам здавалося, у розквіті сил. Вступивши в студентське братство, ми вже встигли потоваришувати, і раптом смерть...
Бог пам’ятає імена
У першу неділю після того, як я почала працювати з молоддю в церкві й познайомилася з деякими з них, я заговорила з сором’язливою дівчинкою, яка сиділа біля мами. Я посміхнулася, звернулася до неї на ім’я і спитала, як у неї справи. Дівчинка підвела голову і подивилася на мене широко розплющеними карими очима. “Ви пам’ятаєте, як мене звуть!” – сказала вона тихим голосом. Просто вимовивши ім’я дівчинки, яка, мабуть, відчувала себе незначною серед безлічі дорослих у церкві, я завоювала її довіру. Вона відчула увагу та турботу.
Вічне життя
“Не бійся смерті, Вінні, – сказав Ангус Тук, – бійся непрожитого життя”. Ця цитата з книги “Вічний Тук”, за якою також зняли фільм, цікава тим, що звучить із вуст персонажа, який не може померти. За сюжетом сім’я Туків стає безсмертною. Юний Джеймс Тук закохується у Вінні і благає її прийняти безсмертя, щоб вони назавжди залишилися разом. Але мудрий Ангус розуміє, що вічне існування та справжнє життя – не одне й те саме.
Від стресу до спокою
Переїзд вважається одним із найсильніших стресів у житті людини. Ми переїхали до нашого теперішнього будинку після того, як я прожила в попередньому майже двадцять років. З них вісім я жила там зовсім одна, а потім вийшла заміж. Чоловік переселився до мене з усім своїм майном. Потім з’явилася дитина, майна побільшало.
Втіха на одвірках
Переглядаючи стрічку повідомлень у соціальній мережі після повені на півдні штату Луїзіана у 2016 році, я натрапила на публікацію своєї подруги. Її будинок серйозно постраждав, попереду було багато роботи з прибирання та ремонту. Мама подруги радила їй просити допомоги в Бога. Через деякий час подруга виклала в мережу фотографії віршів із Біблії, які вона виявила на дверних коробках, коли з них зняли лиштви. Ймовірно, їх написали під час зведення будинку. Священні тексти на дерев’яних дошках принесли їй втіху.
Що по-справжньому потрібно
Готуючи їжу, молода жінка розрізала навпіл шматок м’яса і поклала його у велику каструлю. Коли її чоловік запитав, навіщо вона це робить, жінка відповіла: “Бо так робить моя мати”.
Новий зір
Одягнувши нові окуляри, я ввійшла до зали поклоніння, сіла на своє місце і побачила подругу, яка сиділа прямо через прохід з іншого боку. Я помахала їй рукою. Вона виглядала такою близькою і чіткою, що мені здавалося, ніби я можу простягнути руку і одразу доторкнутися до своєї подруги, хоча вона сиділа на відстані декількох ярдів від мене. Вже після богослужіння, коли ми розмовляли з нею, я зрозуміла, що подруга сиділа на своєму звичному місці. Просто я могла тепер краще її бачити у своїх нових окулярах.
Тримайтесь за добре
Коли ми паркуємо машину біля пустиря і йдемо через нього додому, то майже завжди, особливо восени, приносимо на собі насіння бур’яну. Маленькі “супутники” чіпляються за одяг, взуття та речі, аби дістатися до нових місць перебування. Таким є природний спосіб розповсюдження насіння багатьох бур’янів у всьому світі.
Гаряча їжа
Жарена курка, зелені боби, спагеті, булочки. Прохолодного жовтневого дня щонайменше п’ятдесят чотири безхатченки отримали цю гарячу їжу від жінки, яка святкувала свій п’ятдесят четвертий день народження. Іменинниця та її друзі відмовились від звичайного святкування в ресторані, вирішивши натомість приготувати їжу і послужити людям на вулицях Чикаго. Жінка через соціальні медіа закликала інших також виявляти доброту, як подарунок до дня народження.
Дзеркальний тест
“Хто в дзеркалі?” За допомогою цього питання психологи проводять з дітьми тест на самоідентифікацію. Діти до вісімнадцяти місяців зазвичай не асоціюють зображення в дзеркалі з собою. Однак поступово зростаючи, вони починають розуміти, що дивляться на самих себе. Самоідентифікація є важливою ознакою належного процесу зростання та дорослішання.
Залишайте світло ввімкненим
У рекламі мережі готелів був показаний маленький будинок, що стояв посеред темної ночі. І більше нічого навкруги. Лише біля входу в будівлю горіло світло, яке йшло від маленького ліхтаря біля вхідних дверей. Лампа давала достатньо світла, щоб відвідувач міг ввійти до будинку. Реклама завершувалась фразою: “Ми залишимо світло ввімкненим для вас”.
Подорожуючи без тягаря
Чоловік на ім’я Джеймс розпочав пригодницьку вело-подорож довжиною у дві тисячі кілометрів від Сіетла, штат Вашингтон, до Сан-Дієго, штат Каліфорнія. Мій друг зустрів відважного велосипедиста біля скель Біг Сура, на відстані півтори тисячі кілометрів від початкової точки подорожі. Дізнавшись, що хтось нещодавно поцупив у Джеймса речі для кемпінгу, мій друг запропонував йому свою ковдру та свій светр, однак Джеймс відмовився. Він сказав, що, по-перше, прямує на південь, де тепліше, а по-друге, йому час починати скидати баласт. Чим ближче він до кінця подорожі, тим більше втомлюється, тому потрібно знижувати вагу вантажу.