Наші автори

Переглянути усе
Kirsten Holmberg

Кірстен Холмберг

Кірстен Холмберг – авторка, спікер, мати, дружина, послідовниця Христа і просто хороший друг. Вона щиро радіє кожній цій ролі, бо в різні періоди життя принаймні одна з цих ролей здавалась неможливою. Батько Кірстен помер, коли їй було лише дев’ять років. Тоді вона вирішила відвернутись від Бога, Хто попустив її зазнати такої гіркої втрати. Після 13 років відчуття гніву на Бога й смутку, Кірстен нарешті скорилась перед Ним і знайшла зцілення для своєї душі. У 1995 році вона вийшла заміж за Майка (місто, Боулдер, штат Колорадо). Тепер вони живуть біля міста Бойсе (штат Айдахо), де виховують разом дітей. Дорогоцінні моменти вільного часу, який можна викроїти в календарі, Кірстен найчастіше витрачає на читання, біг, фотографування або на чашечку кафи з подругою.

Статті Кірстен Холмберг

Незрівнянно краще

Мій день народження йде наступного дня після маминого. Коли я була підлітком, то завжди хотіла здивувати її дарунком у межах мого маленького бюджету. Мама з великою вдячністю приймала мої дарунки і наступного дня у відповідь дарувала мені свої. Її дарунки були значно дорожчими за мої. Але вона робила це не з метою затьмарити мої подарунки, а просто благословляла мене зі своїх ресурсів, які набагато переважали мої.

Цілком достатньо

Коли мене й мого чоловіка вперше попросили прийняти домашню групу, я спочатку хотіла відмовитись, бо почувалась неготовою до цього. У нас не було достатньо стільців. Наш будиночок був невеличкий і не міг вмістити стільки людей. Ми не були впевнені, що маємо необхідні навички вести дискусії. Також я хвилювалась, що мене можуть попросити щось приготувати, а я не любила куховарити та й грошей для цього не мала. Але ми хотіли послужити Богу й людям, тому, незважаючи на всі свої страхи, погодились. Протягом наступних п’яти років ми з чоловіком насолоджувались великою радістю, приймаючи у своїй вітальні домашню групу.

Чудесне примноження

В одній дитячій книжці розповідається про бідного хлопчину, Варфоломія, в якого постійно з’являвся капелюх на голові. Коли він зняв капелюха, щоб привітати короля, такий же капелюх відразу виник знову. Це викликало гнів короля, який сприйняв це як неповагу до себе. Варфоломій продовжував знімати з голови капелюх за капелюхом, аж поки його не заарештували. Капелюхи продовжували з’являтись. Вони ставали все більш розкішними, прикрашеними дорогоцінними каміннями, пір’ям екзотичних птахів. П’ятисотий капелюх викликав у короля справжню заздрість. Він великодушно простив хлопцю і купив його капелюха за 500 золотих монет. Нарешті Варфоломій звільнився від капелюха і пішов додому, маючи вдосталь грошей для сім’ї.

Віддай це Богу

Коли я була ще підлітком, моя мама вчила мене важливості ведення щоденника. Це допомагало бачити загальну картину й перспективу. Коли я сумнівалась або не знала, як впоратись зі страхітливою реальністю дорослого життя, то записувала на папері головні моменти, факти або можливий алгоритм дій з найбільш вірогідним результатом. Коли я “виливала” свої емоції у щоденнику, це допомагало мені зупинитись і подивитись на ту чи іншу проблему з деякої відстані, не піддаючись занадто емоціям.

Ретельний пошук

Щосуботи наша сім’я приходить на стадіон, щоб підбадьорити нашу доньку, яка приймає участь в шкільних перегонах. Коли бігуни перетинають фінішну смугу, вони прямують до своїх однокласників, тренерів та батьків. Спортсмени опиняються у великому натовпі і серед цієї юрби доволі важко знайти “своїх”. Отже, ми ретельно вдивляємось у натовп, готуючись прийняти у свої обійми ту єдину спортсменку, задля якої ми взагалі сюди прийшли – нашу улюблену доньку.

З вод великих

Я уважно дивилась на поверхню води, пильнуючи тих, хто купався у басейні. Я працювала рятівником, була моя зміна. Шість годин я стояла на варті й спостерігала за людьми. Якби я залишила свій пост або просто послабила свою увагу, це могло б призвести до трагічних наслідків для тих, хто купались. Якби хтось почав тонути через травму або погані навички тримання на воді, то мій обов’язок − витягти його з води у безпечне місце і надати допомогу.

Він першим полюбив

Ми терпляче працювали над тим, щоб наш прийомний син отримав емоційне зцілення і пристосувався до нового життя у нашій сім’ї. Психологічна травма від перебування у дитячому будинку з ранніх років призвела до багатьох негативних проявів у його поведінці. Хоч я дуже співчувала йому, але почала емоційно відсторонюватись від нього. Відчуваючи сором, я поділилась цією проблемою з його терапевтом. Лагідний докір лікаря зачепив мене за живе: “Він потребує, щоб спочатку ви його полюбили… щоб впевнитись, що він вартий вашої любові ще до того, як зможе поводитись відповідно”.

Скелясте плато

Великий хрест, що підсвічується, стоїть на скелястому плато, яке здіймається над моїм містечком. На ділянках, що межують з моєю землею, було побудовано кілька домівок, але нещодавно власники змушені були залишити їх через побоювання за свою безпеку. Будиночки разом із фундаментом щоденно зсуваються на п’ять сантиметрів. Є великий ризик, що тріснуть головні водопровідні труби, а це лише прискорить процес зміщення.

Неосвітлені стежки

Повертаючись додому після сімейного відпочинку, ми їхали через відлюдні райони штату Орегон. Майже дві години ми їхали у вечірній темряві крізь глибокі каньйони та пустельні плато. Лише світло фар зустрічних машин інколи пронизувало цю темряву. Нарешті на горизонті з’явився місяць. Але його було видно лише тоді, коли ми досягали вершин пагорбів. В низинах він ховався від нас. Моя донька, помітивши місяць, назвала його знаком Божої присутності. Коли я спитала в неї, чи їй обов’язково бачити місяць, щоб знати про Божу присутність, вона відповіла: “Ні. Але це суттєво допомагає”.

Цілковита довіра

На річницю нашого весілля мій чоловік позичив двомісний велосипед, щоб ми могли разом насолодитись романтичною подорожжю. Але як тільки ми почали крутити педалі, я зрозуміла, що через те, що я сиджу позаду широких плеч свого чоловіка, я майже не бачу дорогу попереду. А ще мій руль був закріплений нерухомо, і я не могла керувати велосипедом. Лише передній руль функціонував – мій же лише служив опорою для мене, щоб не втратити рівноваги. Отже, я мала вибір або сердитись через дуже обмежене контролювання велосипеда і обмежений кругозір, або довіритись Майку, розраховуючи на його гарні навички водія.

За лаштунками

Якось моя донька відіслала своїй подрузі текстове повідомлення, очікуючи на швидку відповідь. Спеціальна функція в її телефоні показала, що текст прочитали, і нетерпіння доньки лише зросло. Проминуло кілька секунд, але відповіді все ще не було. Це засмутило доньку. Роздратування швидко перетворилось на занепокоєння: чи між ними не зіпсувались стосунки, що немає відповіді? Нарешті відповідь прийшла, і моя донька з великим полегшенням побачила, що з їхньою дружбою все гаразд. Просто її подрузі потрібно було для відповіді з’ясувати деякі деталі.

Заколисані Божою втіхою

Моя подруга дала мені потримати на руках крихітну доньку, якій було лише чотири дні. Та не встигла я взяти крихітку на руки, як вона почала нервувати. Я притулила її ближче до себе, щоб її голівонька торкнулась моєї шоки. Потім почала ніжно колихати і тихенько наспівувати колискову, щоб її заспокоїти. Однак, незважаючи на всі мої щирі спроби, на весь мій п’ятнадцятирічний материнський досвід, немовля почало плакати. Маленька плакала все гучніше, поки я не віддала її знову до рук матері. Крихітка майже миттєво заспокоїлась. Її тільце відразу розслабилось, відчувши знайомі обійми, яким вона вже звикла довіряти. Моя подруга точно знала, як потрібно тримати і пестити свою доньку, щоб угамувати її неспокій.

Крізь пальці

Коли я через необережність зачепила й перекинула склянку з напоєм, що стояла на стойці в ресторані, рідина почала текти на підлогу невеличким струмочком. Вкрай зніяковівши, я намагалася зібрати її, підставивши долоні. Але мої спроби загалом були невдалими – напій просочувався крізь пальці. Зрештою, в моїх долонях залишилась мізерна кількість рідини, в той час як сама я стояла посеред калюжі.