Ви не самотні
“Раді вас бачити!” “Ми також!” “Раді, що ви тут!” – лунали теплі привітання. Члени служіння в Південній Каліфорнії зібралися на онлайн-зустріч перед їхньою вечірньою програмою. Я долучилася через відеозв’язок з Колорадо. Я була спікером на цій зустрічі, і зараз мовчки спостерігала, як на зв’язок виходили інші учасники. Будучи інтровертом і нікого не знаючи тут, я почувалася сторонньою людиною. Раптом на відеозв’язок вийшов наш пастор. Потім до зустрічі долучилася моя давня подруга з церкви. Побачивши їх, я більше не почувалася самотньою. Схоже, Бог послав мені підтримку.
Час говорити
Тридцять років афро-американка вірно трудилася в міжнародному служінні. Втім, коли вона в розмові з колегами спробувала підняти тему расової дискримінації, ті просто промовчали. Весною 2020 року її співробітники по служінню нарешті “почали вести відкритий діалог”, тоді як у світі вже прокотилася хвиля відкритих дискусій стосовно питання расизму. Зі змішаними почуттями і болем жінка була вдячна, що такий діалог розпочався, втім все одно дивувалася, чому її колегам знадобилося стільки часу, щоб нарешті підняти цю тему.
Посуньте свою огорожу
Місцевий священик не міг заснути. У розпал Другої світової війни до нього звернулася група американських солдатів з проханням дозволити їм поховати свого побратима на огородженому кладовищі біля його церкви, однак він сказав, що там дозволялося ховати лише прихожан церкви. Отже, вояки поховали свого друга біля огорожі.
Від мудрості до радості
Задзвенів телефон, і я одразу взяла трубку. Мені телефонувала найстарша віруюча в нашій церковній родині, енергійна і заповзята жінка, яка досягла вже майже сторічного віку. Завершуючи написання своєї останньої книги, вона задала мені декілька питань стосовно граматики. І я, як завжди, невдовзі почала вже питати в неї : про життя, роботу, любов і родину. Уроки, отримані нею протягом тривалого життя, були сповнені мудрістю. Вона сказала мені: “Не поспішай”. Однак трохи згодом ми вже сміялися стосовно тих випадків, коли вона сама часто поспішала. Її дивовижні історії були сповнені справжньою радістю.
Довіряючи Біблії
Біллі Грем, відомий американський проповідник, розповідав, як йому було важко повірити в цілковиту істинність Біблії. Одного разу вночі, ідучи під місячним сяйвом у центрі відпочинку в Сан-Бернардіно, він упав на коліна і, поклавши Біблію на пеньок, зумів лише промовити: “О, Боже! У цій книзі я багато чого не розумію”.
Спочатку простіть
Ми називали себе “сестрами в Христі”, втім почали поводитись так, наче вороги. Під час сніданку в кав’ярні я посперечалася з моєю білою подругою через різні расові погляди. Я дала собі слово, що більше не буду з нею зустрічатися. Однак через рік ми стали працювати в одній християнській організації і вже не могли не спілкуватися. Спочатку ми з небажанням поговорили про наш конфлікт, а згодом Бог допоміг нам простити одна одну і віддано нести служіння.
Квітнути для Ісуса
Моя молодша донька повернулася з подорожі до Амстердама і привезла звідти мені в подарунок запаковані цибулини тюльпанів. Я раділа дарунку так само, як і її поверненню. У той же час тюльпани – це не мої улюблені квіти. Багато з них рано цвітуть і швидко в’януть. Крім того, саджати їх спекотного липня було б неправильно.
Метод очищення
Стоячи біля раковини, двоє дітлахів весело співають пісеньку “З Днем народження” (кожен по два рази), поки миють руки. “Треба ретельно змивати мікроби”, – каже їм мати. Отже, ще до початку пандемії COVID-19 вони вже навчилися старанно мити руки.
Він за вас воюватиме
Поранений кінь на ім’я “Барабанщик” був одним із 112 скакунів, на яких британські солдати воювали під час відомої Атаки легкої кавалерії. Кінь виявив таку відвагу та витривалість, що його вершник, підполковник де Саліс, вирішив: його скакун заслуговує на медаль так само, як і відважні солдати. Коня нагородили, незважаючи на те, що британська армія зазнала поразки в битві з ворожим військом. Через відвагу солдатів та їхніх коней ця битва вважається однією з найвизначніших військових подій у британській історії, яку відзначають ще й досі.
Він знає ваше ім’я
Після трирічної перерви ми вирішили повернутися у свою колишню церкву. Але як до нас поставляться люди? Чи радітимуть вони нашому поверненню? Любитимуть нас? Простять за те, що ми залишили церкву? Відповідь на ці питання ми отримали сонячного недільного ранку. Увійшовши до церковної будівлі, ми знову і знову чули свої імена. “Патрісія! Ден! Як ми раді вас бачити!” В одній зі своїх популярних книг дитяча письменниця Кейт Дікамілло написала: “Читачу, у цьому сумному світі немає нічого кращого, ніж почути, як той, кого ви любите, називає ваше ім’я”.
Відважна любов
Четверо капеланів не були відомими героями. Однак холодної лютневої ночі 1943 року, коли під час Другої світової війни їхній пасажирський корабель “ Дорчестер ” атакували біля побережжя Гренландії, усі четверо робили все можливе, аби заспокоїти сотні наляканих солдат. У той час як корабель тонув і поранені намагалися сісти в переповнені рятівні човни, капелани заспокоювали натовп “проповіддю відважності”, як сказав один із вцілілих.
Безпечний шлях до берега
Плем’я Кандас у Папуа-Новій Гвінеї радісно очікувало на прибуття Нових Завітів, надрукованих їхньою рідною мовою. Втім, щоб дістатися до їхнього селища, люди, які везли книги, мусили плисти океаном на маленьких човнах.
З Богом краще
Граючи у волейбольній команді коледжу, моя внука пізнала принцип перемоги. Якщо м’яч летить до неї, вона робить усе можливе, аби краще вдарити м’яч. Вона грає так, аби інші члени команди опинялися в кращій позиції, без гнівних випадів і звинувачень. Вона завжди покращує ситуацію.
Радість у хвалі
Повіривши в Ісуса Христа, відомий британський письменник Клайв Льюїс спочатку неохоче славив Бога. Він називав хвалу “каменем спотикання”, через те що “Бог Сам її вимагав”. Однак Льюїс зрештою усвідомив, що Його народ “відчуває Божу присутність саме в процесі поклоніння” і в прояві “любові до Бога” знаходить у Ньому радість. Цей процес настільки нероздільний, наскільки нероздільним є “віддзеркалення світла і променів, що падають на дзеркало”.
Мудре прополювання
Мої онуки бігали по подвір’ю. Ви думаєте, що вони гралися? Ні, виривали бур’яни. “Виривайте їх з корінням!” – казала наймолодша внука, показуючи мені вирваний бур’ян. Вона раділа, що ми також виривали їх з корінням, усуваючи будь-яку загрозу їхньої повторної появи. Однак цій радості передувало рішення позбавитися цих бур’янів.