Сила наполегливості
У 1917 році молода кравчиня дуже зраділа, коли її прийняли до однієї з престижних нью-йоркських шкіл моди. Втім коли Енн Кон прибула для реєстрації, директор школи сказав, що їй тут не раді: “Будемо відверті, міс Кон, ми не знали, що ви негритянка”. Рішуче відмовившись повертатися назад, вона прошепотіла молитву: “Будь ласка, дозволь мені тут залишитись”. Побачивши наполегливість Енн, директор врешті дозволив їй залишитись, однак відокремив від решти студентів, які були білими, і залишав відкритими двері в аудиторію, аби Енн “могла слухати” з коридору.
Наш Брат Ісус
Бриджеру Волкеру було лише шість років, коли грізна собака кинулась на його молодшу сестру. Бриджер інстинктивно стрибнув перед сестрою, захищаючи її від нападу розлюченої тварини. Після того, як Бриджеру надали невідкладну медичну допомогу і наклали дев’яносто швів на обличчя, він пояснив свої дії: “Якщо комусь загрожувала смерть, я думав, що померти мав я”. На щастя, пластичні хірурги змогли відновити обличчя хлопця. Водночас його сильна братська любов, відображена в нещодавніх фотографіях, де він обіймає сестру, залишається незмінною.
Самотні, однак не забуті
Слухаючи історії в’язнів, стає зрозумілим, що, ймовірно, найскладнішим для них є ізоляція та самотність. Згідно з дослідженням, до більшості в’язнів, незалежно від часу їхнього перебування за ґратами, друзі або родичі навідуються лише два рази. Для них самотність є постійною дійсністю.
Інший підхід
Коли в кінці 1800-х років Мері Слессор прибула до африканського поселення Калабар, вона була налаштована продовжити місіонерську працю покійного Девіда Лівінгстона. Її перше завдання полягало у викладанні в місцевій школі; водночас вона жила в місіонерській громаді. Проте в неї з’явилося бажання застосувати інший підхід у служінні. Отже, Мері зробила дещо незвичне для того регіону: оселилась серед людей, яким служила, вивчила місцеву мову, засвоїла їхній спосіб життя і споживала їхню їжу. Вона навіть взяла до себе десятки покинутих дітей. Упродовж майже сорока років Мері несла надію і Євангеліє тим, хто їх потребував.
Вічно вірний Бог
Коли Ксав’єр був учнем початкових класів, я привозила його до школи і забирала після занять. Втім одного дня все пішло не за планом. Я спізнилась. Під’їхавши до школи, я з відчайдушною молитвою в серці побігла до його класної кімнати і побачила Ксав’єра на лавці поряд із вчителем. Він сидів, обійнявши свій ранець. “Вибач мене, будь ласка. З тобою все добре?” Ксав’єр зітхнув. “Так, все добре, однак я дуже розізлився, що ти спізнилась”. Хіба можна його в чомусь обвинуватити? Я й сама гнівалась на себе. Я любила свого сина, однак знала, що ще багато разів розчарую його. Я також знала, що одного дня він може відчути розчарування Богом. Отже, завзято вчила його, що Бог ніколи не порушує Свої обітниці.
Хто я?
Роберт Тодд Лінкольн жив у тіні свого батька, улюбленого американського президента Авраама Лінкольна. Минуло багато років після смерті Авраама Лінкольна, однак особистість Роберта й досі асоціювалась з його батьком. Його близький друг Ніколас Мюррей Батлер писав, що Роберт часто казав: “Ніхто не хотів сприймати мене як військового міністра; вони хотіли бачити сина Авраама Лінкольна. Ніхто не хотів сприймати мене як посла США в Англії; вони хотіли бачити сина Авраама Лінкольна. Ніхто не хотів сприймати мене як президента компанії «Пульман»; вони хотіли бачити сина Авраама Лінкольна”.
Бог нашого життя
Після невдалої операції лікар сказав Джоані, що через п’ять тижнів їй треба пройти повторну операцію. Час минав, а хвилювання тільки посилювалось. Джоана та її чоловік вже були літніми людьми, а їхня родина жила далеко. Вони мусили самостійно їхати на машині в незнайоме місто та зорієнтуватися в складній лікарняній системі; до того ж з ними мав працювати новий фахівець.
