Крізь пальці
Коли я через необережність зачепила й перекинула склянку з напоєм, що стояла на стойці в ресторані, рідина почала текти на підлогу невеличким струмочком. Вкрай зніяковівши, я намагалася зібрати її, підставивши долоні. Але мої спроби загалом були невдалими – напій просочувався крізь пальці. Зрештою, в моїх долонях залишилась мізерна кількість рідини, в той час як сама я стояла посеред калюжі.
Добра спадщина
Мої бабуся та дідусь не мали багато грошей, але їм вдавалось кожне Різдво зробити особливим, незабутнім для мене й моїх двоюрідних братів і сестер. Було багато їжі. Панувала атмосфера радості й любові. З раннього дитинства ми знали, що саме завдяки Христу це велике свято стало можливим.
Відкриті обійми
Коли я і мій чоловік Ден вирішили взяти на себе піклування про батьків похилого віку, то першого дня, взявши один одного за руки, почувались наче перед стрибком у безодню. Ми не знали тоді, що з тих труднощів, що на нас чекали, найбільшим буде – дозволити Богу досліджувати й формувати наші серця, дозволити Йому використати цей час таким чином, щоб по-новому змінювати нас за подобою Ісуса.
Несподіване інтерв’ю
Якось вранці в переповненій приміській електричці один чоловік штовхнув і образив іншого пасажира. Це був звичний епізод про який можна лише забути. Але пізніше того дня сталась несподіванка. “Скривджений” виявився комерційним директором. І він написав своїм друзям у соцмережі: “Здогадайтесь, хто тільки-но з’явився до мене для співбесіди стосовно роботи?” Коли він додав пояснення ситуації, люди по всьому світі посміхались і водночас кривились. Уявіть лише, ви заходите до директора з надією отримати роботу і впізнаєте в ньому людину, яку ще сьогодні вранці штовхали й ображали.
Це не моє
Нещодавно під час відпустки я почав відрощувати бороду. Реакція друзів та колег була різноманітною – по більшості, позитивною. Але одного дня я глянув у дзеркало і сказав: “Це не моє”. І пішов по бритву.
Мейдей!
Міжнародний сигнал біди “мейдей” завжди повторюється тричі підряд, щоб не було сумнівів, що виникла загрозлива для життя ситуація. Це слово у 1923 році придумав Фредерік Стенлі Мокфорд, головний радіо-службовець Лондонського аеропорту Кройдон, який тепер закритий, а раніше приймав багато літаків з паризького аеропорту Лє-Бурже. Як свідчать працівники Національного музею, Мокфорд запозичив цей термін із французького слова “майдез”, що означає “допоможи мені”.
Батьківщина
Молодий африканський біженець, якого всі звуть Стівен, – це людина без батьківщини. Він каже, що народився у Мозамбіку або Зімбабве, але ніколи не знав свого батька і рано залишився без матері. Він уникнув громадянської війни, подорожуючи з країни в країну як вуличний торгівець. Не маючи жодних документів, щоб довести місце свого народження, Стівен пішов до британського поліцейського відділку і попросив, щоб його заарештували. Перебування в тюрмі здавалося Стівену кращим за намагання якось вижити на вулицях міста без будь-яких прав.
Просто помилився
“Були допущені помилки”, – сказав головний виконавчий директор під час обговорення незаконної діяльності, до якої була залучена його компанія. Він був сумним, але намагався вигородити себе.
Намалювати портрет
Національна галерея в Лондоні містить справжню скарбницю портретів різних часів, включаючи 166 зображень Уїнстона Черчилля, 94 − Уїльяма Шекспіра і 20 − Джорджа Вашингтона. І чим старіше полотно, тим більше виникає сумнівів: “Чи дійсно таку зовнішність мала та чи інша людина?”
Повелитель хвиль
Існує відома легенда про те, як Кнуд, король Данії, − один з наймогутніших монархів 11 століття − спробував повеліти морським хвилям. Король звелів поставити на узбережжі трон під час приливу. “Ви – мої піддані, – звернувся він до хвиль. – Я наказую вам не затопляти мою землю і не мочити ніг свого пана”. Але вода продовжувала прибувати, і зрештою промочила не тільки ноги, а й одяг короля.
Досконала любов
Голос жінки тремтів, коли вона розповідала про свої проблеми з донькою. Дуже стурбована сумнівними друзями доньки, вона відібрала в неї мобільний телефон і постійно стежила за нею. Через це їхні стосунки стали ще гіршими.
Дар гостинності
Назавжди в нашій пам’яті залишиться той чудовий вечір, коли ми запросили на вечерю сім’ї з п’ятьох країн. Сталося, що співрозмовники не розділились парами, але всі приймали участь в обговоренні життя в Лондоні. Наприкінці вечора ми з чоловіком зрозуміли, що самі більше отримали, ніж віддали. Особливо це стосувалось того приємного відчуття, коли зав’язується дружба з новими людьми і коли взнаєш багато цікавого про інші культури.
Любов і старі черевики
Інколи я договорюю речення дружини, а вона – мої. За тридцять років шлюбного життя ми навчились дуже добре розуміти один одного – “читаємо” думки, завчили типові фрази і знаємо наперед, що буде сказано. Тому інколи не потребуємо навіть закінчувати речення. Достатньо одного лише слова. Навіть погляду.
Два портрети
Тримаючи дві фотографії, жінка похилого віку показувала їх своїм друзям у церковному фойє. На першому фото була її дочка – ще на батьківщині в Бурунді. На другому фото був її внук, що недавно народився. Але доньці не судилося тримати в руках новонароджене немовля. Вона померла під час пологів.
Один із нас
Під час похоронної церемонії на честь Чарльза Шульца (1922–2000) – творця популярних коміксів “Пінатс” – Кеті Гайсвайт, його колега, свідчила про людяність покійного, його здатність співчувати. “Він дав усьому світу героїв, яким відомі всі наші почуття, – сказала вона. – А потім він подарував нам самого себе. Він завжди підбадьорював нас. Щиро співчував. Він викликав у нас стійке відчуття, що він – такий самий, як ми”.