Розкажіть про Ісуса
Невдовзі після того, як Дуайт Муді (1837–1899) повірив у Христа, він вирішив кожен день ділитися Божою доброю звісткою хоча б з однією людиною. У напружені дні він іноді забував про своє рішення. Колись вночі він згадав про це вже в ліжку. Вийшовши на вулицю, Муді подумав: “Кого я тут зустріну під проливним дощем?” Раптом він побачив чоловіка, який ішов по вулиці. Підбігши до нього, Муді запитав, чи може він трохи постояти під його парасолькою, аби сховатися від дощу. Отримавши дозвіл, він запитав у чоловіка: “Чи є у вас прихисток у часи бурі? Чи можу я вам розповісти про Ісуса?”
Шукаючи Божої допомоги
У кінці 1800-х років штат Міннесота опинився під навалою сарани, яка упродовж п’яти років нищила врожаї. Фермери намагались позбавитись сарани, ловлячи її смолою і спалюючи цілі поля, аби знищити відкладені яйця. У відчаї і на межі голоду багато людей запропонували в усьому штаті провести день молитви, шукаючи допомоги в Бога. Губернатор погодився і оголосив 26 квітня днем молитви.
Секрет задоволення
Коли Джоні Еріксон Тада повернулася додому після трагічного випадку, що залишив її паралізованою, її життя докорінно змінилося. Тепер двері були завузькі для її інвалідного візка, а раковини – зависокі. Хтось мав її годувати, допоки вона не вирішила навчитися їсти самостійно. Коли Джоні вперше спробувала це зробити, ложка впала, залишивши плями від яблучного пюре на одежі. Однак Джоні не здалася. Пізніше вона розповідала про секрет свого успіху: “Я вчилася покладатися на Ісуса і казати: «Боже, допоможи мені це зробити!»” Сьогодні вона добре справляється з ложкою.
Оповідаючи про свою віру
Коли авторка і місіонерка Ревека Піпперт жила в Ірландії, вона прагнула поділитися доброю звісткою про Господа Ісуса з Хізер, яка два роки робила їй манікюр. Однак Хізер, здавалося, не виявляла до цього жодного інтересу. Не знаючи з чого почати розмову, Ревека перед зустріччю помолилась.
На законних підставах
Ліз плакала від радості, коли вони разом із чоловіком отримали свідоцтво про народження і паспорт дитини, завершивши таким чином процес удочеріння. Тепер Мілена завжди буде їхньою дочкою, невід’ємною частиною їхньої родини. Розмірковуючи про юридичне оформлення документів, Ліз також подумала про “справжню зміну”, яка відбувається після нашого приєднання до родини Ісуса Христа: “Гріх та гріховна природа більше не мають права на нас”. Ставши Божими дітьми, ми на законних підставах стали повноправною частиною Божого Царства.
Живучи в наших серцях
Іноді сказане дітьми може допомогти нам краще зрозуміти Божу істину. Колись ввечері я розповіла своїй маленькій дочці про одне з найвеличніших див християнської віри: Бог через Свого Сина і Духа живе у Своїх дітях. Укладаючи дочку спати, я сказала, що з нею і в ній перебуває Ісус. “Він у моєму животику?” – запитала вона. “Ні, ти Його не проковтнула, – відповіла я, – однак Він все одно з тобою”.
Виявляючи милосердя
Розмірковуючи над тим, як вона зуміла простити Манассію, людину, яка під час геноциду в Руанді вбила її чоловіка і декількох дітей, Беата сказала: “Моє прощення ґрунтується на жертві Ісуса Христа. Він поніс кару за все зло, яке коли-небудь було вчинене. Його хрест – це єдине місце, де ми знаходимо перемогу!” Манассія декілька разів писав Беаті з в’язниці, благаючи її та Бога простити його. Також він докладно розповідав про нічні жахіття, які його переслідують. Спочатку Беата не могла виявити милосердя. Вона казала, що ненавиділа його за вбивство її родини. Однак потім “Ісус втрутився в її думки”, і через два роки вона з Божою допомогою простила Манассію.
Прийом королівської родини
Після зустрічі з англійською королевою на балу в Шотландії Сільвія та її чоловік отримали повідомлення, що королівська родина хотіла би завітати до них на чашку чаю. Сильно нервуючи, Сільвія почала прибирати і готувати будинок для прийому гостей з королівської родини. Перед самим їхнім приїздом вона пішла в сад, щоб нарвати букет квітів для столу. Її серце калатало. Тоді Сільвія відчула, як Бог їй нагадав, що Він є Царем над царями і перебуває з нею щодня. Вона одразу відчула мир у своєму серці і подумала: “Зрештою, це просто королева!”
Солодше від меду
У День міста Чикаго в жовтні 1893 року міські театри зачинилися, бо власники вважали, що всі підуть на Всесвітній ярмарок. Його справді відвідало понад сімсот тисяч людей. Однак Дуайт Муді (1837–1899) хотів, аби на іншому кінці Чикаго звучала проповідь. Його друг Рувим Торрей (1856–1928) сумнівався в спроможності Муді зібрати натовп у той самий день, коли проводився ярмарок. Втім, завдяки Божій благодаті, він це зміг. Пізніше Торрей сказав, що натовп зібрався, тому що Муді знав “Книгу, яку цей старий світ понад усе бажав пізнати – Біблію”. Торрей хотів, аби інші любили Біблію так само, як її любив Муді, регулярно та з захопленням читаючи її.
Кожного нового ранку
У мого брата Пола в дитинстві діагностували важку форму епілепсії. У підлітковому віці його стан ще більше погіршився. Для нього та моїх батьків нічні години стали виснажливими, бо вночі приступи епілепсії могли тривати понад шість годин поспіль. Лікарі не могли знайти ліки, які б полегшили симптоми і зберігали його свідомим хоча б частину дня. Батьки благали в молитві: “Боже! О, Боже, допоможи нам!”
Ми не боги
У книзі “ Просто християнство ” Клайв Льюїс порадив ставити собі певні запитання, щоб розпізнати гордість у своєму серці: “Наскільки мене непокоїть зневага інших людей або їхня відмова звертати на мене увагу… протегувати мене чи хвалити мене?” Льюїс вважав гордість проявом “найбільшого зла” та основною причиною нещастя в родинах і країнах. Він назвав її “духовним раком”, який позбавляє любові, задоволення і навіть здорового глузду.
Віддаючи все
Заради служіння Ісусу два чоловіки відмовились від мистецької кар’єри, присвятивши себе тій діяльності, до якої їх покликав Бог. Джеймс Фрейзер (1886–1938) залишив кар’єру концертного піаніста в Англії і поїхав на місіонерське служіння в Китай. У свою чергу американець Джадсон Ван Девентер (1855–1939) вирішив стати благовісником, замість того щоб розвиватися у сфері мистецтва. Пізніше він написав гімн “Все Тобі віддати прагну”.
Процес дозрівання
На початку свого п’ятдесятирічного служіння в Кембриджі Чарльз Симеон (1759–1836) зустрівся з пастором Генрі Венном і його дочками. Після зустрічі дочки зауважили, наскільки жорстоким і самовпевненим здавався цей молодий чоловік. У відповідь Венн попросив дочок зірвати з дерева персик. Коли вони, дивуючись, навіщо йому знадобився нестиглий плід, принесли батьку персик, той сказав: “Мої любі, цей плід ще зелений, і нам треба почекати. Ще трохи сонячного світла, ще трохи дощів, і персик дозріє та стане солодким. Так само буде і з містером Симеоном”.
Відбудова руїн
Через схильність до крадіжок і залежність від героїну сімнадцятирічний Довайн мав залишити батьківський дім у Маненберзі, в районі Кейптауна (Південна Африка). Проте далеко він не пішов. На подвір’ї своєї матері він збудував хатинку з гофрованого металу, яка невдовзі отримала назву “Казино”, ставши місцем для прийому наркотиків. Однак у дев’ятнадцять років Довайн повірив у Господа Ісуса Христа. Шлях його порятунку від наркотичної залежності був тривалим і виснажливим, однак з поміччю Бога та віруючих друзів він нарешті отримав свободу. І через десять років збудоване ним “Казино” перетворилося на церковну будівлю. Те, що колись було темним і зловісним місцем, тепер стало місцем поклоніння і молитви.
Завжди дякуючи
Лютеранський служитель XVII століття Мартін Рінккарт жив у важкі часи, коли в країні вирували війна та епідемія. Тільки за один рік з тридцяти, коли Рінккарт трудився для Христа, він провів понад чотири тисячі похоронних богослужінь, в тому числі і власної дружини. Іноді сім’я голодувала. Рінккарт міг впасти у відчай, але його віра залишалася твердою. Він постійно дякував Богові. Свою вдячність він висловив у гімні “Nun danket alle Gott” (“Прославимо Творця”). Цю пісню сьогодні знають і люблять багато християн.